Бабин — повстанське село в Косівському районі, що на Івано-Франківщині. Тут діяли щонайменше п’ять криївок, проходили бої воїнів УПА з енкаведистами.
З 1947 до 1952 року в Бабині вчителькою молодших класів працювала Олександра Паєвська — головна зв’язкова і референтка пропаганди Окружного проводу ОУН на псевдо Орися. Її схрон розміщувався під школою.
Про партизанське минуле гуцульського села, шкільну бібліотеку, в якій облаштували криївку та період підпільної діяльності Орисі та її сина Юрка у Бабині, читайте у матеріалі Суспільного.
Останній бій Дмитра Петричука
Житель села Василь Петричук — племінник двох воїнів УПА. П’ятирічним хлопчиком він став очевидцем останнього бою свого дядька — Дмитра Петричука (Бистрого). Криївку партизанів, яка розташовувалася неподалік хати, де жив Василько, здав зрадник.
“Ми поралися на городі. Мама сапала ще з однією сусідською дівчиною. І тут почалася стрілянина. Я побачив, що мама плаче. Година-дві, і все скінчилося. Вуйко вистрибнув з бункера, ще вбив одного моск*ля та й хотів втекти. Не вдалося — оточили і застрелили”, — пригадує Василь Петричук.
Тим часом у криївці побратим Дмитра на псевдо Бомба розірвав гранату.
Леся Паєвська у Бабині
Бабин наприкінці 40-х початку 50-х років XX ст. був важливим транзитним вузлом між Коломийським і Буковинським проводами. Через руки тамтешніх зв’язкових передавали депеші — таємні термінові повідомлення. Цей процес із 1947 року курувала Олександра Паєвська (Орися).
У Бабин зв’язкова передислокувалася із села Брустури. Нове село розташовувалося зручніше з точки зору конспірації та зв’язку між проводами: гірська місцевість, штаб — у відлюдному місці, близькість до Буковини.
“Тут були разом з нею її мама і двоє синів. Леся працювала вчителькою молодших класів. І разом з тим вела підпільну діяльність. Вона була головною зв’язковою, працювала у відділі пропаганди: друкувала листівки, матеріали і розповсюджувала їх”, — розповідає вчитель української мови і літератури Бабинської школи Лук’ян Крисяк. У цій школі розміщувалася і криївка.
Схрон під школою
Найімовірніше, розповідає Василь Петричук, криївку під Бабинською школою облаштували місцевий майстер Василь Сумарук разом із доньками під час ремонту закладу. Працювали ночами.
“У школі за Першої світової війни штаб був, за Другої світової німці теж зробили там штаб. Школа була дерев’яна, але Бог так дав, що вона не згоріла”, — розповідає Василь Петричук.
Зайти в бункер можна було через дах. У коридорі школи від стелі до підлоги поставили паралельні стіни, між якими стояла драбина. Нею зі стрихи Леся і спускалася в бункер, де вона працювала на друкарській машинці. Тут зберігалися основні документи, агітаційні матеріали.
“У цьому бункері ніхто не жив постійно. Через нього, наприклад, переходили зв’язкові або кур’єри, начальники, керівники боївок — хто треба. І Леся Паєвська курувала”, — розповідає житель Бабина Василь Петричук.
Зрадник Кіров
У травні 1950 року Орися сховала маму і меншого сина в родичів, а 14-річний син Юрко (Жук) перейшов з нею у підпілля. Спочатку проходив вишкіл у повстанців, через рік разом із матір’ю друкував листівки, документи.
27 червня 1952 року за доносом зрадника Кірова Олександру Паєвську затримали, невдовзі схопили й сина. Юрка засудили до 25 років ув’язнення, а Орисю 8 квітня 1953 року розстріляли.
Схрон у школі енкаведисти розікрали і засипали.
Пам’ять
У 1996 році з ініціативи брата Василя Петричука — Михайла на фасаді Бабинської школи встановили пам’ятну дошку на честь Олександри Паєвської.
“Юрій Паєвський сказав: “Я дякую вам за те, що можу сюди приїхати, як на гріб”. Бо він не знає, де похована мама”, — розповідає Василь Петричук.
Зараз, говорить вчитель Бабинської школи Лук’ян Крисяк, учням розповідають про цю відважну жінку, “яка тільки за те, що любила свою державу, свою Україну, була розстріляна”.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
