Ті, кому за 30, пам’ятають, що колись у будівлі була школа. А до того? Хто, коли й навіщо спорудив цю незвичну кам’яницю? Аби знайти відповіді на ці питання, треба перенестись у кінець ХІХ століття.
Тоді у Станиславові була одна-єдина жіноча школа, яка аж ніяк не могла задовольнити прагнення осіб прекрасної статі здобути середню освіту. З огляду на це, у 1890 році батьки міста заснували ще одну «дівчачу» школу, яку нарекли іменем королеви Софії. Малася на увазі Софія Гольшанська (1405-1461) – четверта й остання дружина польського короля Владислава ІІ Ягайла. Вона народила перестарілому монарху двох синів, чим забезпечила спадковість династії Ягеллонів. В історію освіти королева увійшла як ініціаторка першого перекладу Біблії з чеської на польську, а також завдяки щедрій фінансовій підтримці Краківського університету. Саме за це її дуже поважали освітяни.
Попервах школа містилась в одноповерховому будинку на нинішній Новгородській, де тепер допоміжне приміщення міжшкільного навчально-виробничого комбінату. Однак усі розуміли, що це тимчасове пристанище.
Поштівка з колекції Володимира Шулепіна. Фото Ігоря Гудзя
У червні 1893 року міська рада прийняла ухвалу про побудову триповерхового шкільного приміщення, кошторис якого становив 31 000 ринських злотих. Відомо прізвище архітектора – Ян Лемпіцький. Це був його перший і єдиний об’єкт у Станиславові, оскільки невдовзі він переїхав до Перемишля.
Будівельні роботи тривали рівно рік – заняття розпочались у вересні 1895 року. Ця ж дата вирізьблена на фронтоні споруди. Новою домівкою учениць став великий триповерховий будинок із цоколем з гладко отесаного каміння. Головний восьмивіконний фасад має чітку симетричну будову. Неглибокий ризаліт завершується багатосхідчастим гостроверхим фронтоном. Кам’яниця зведена у стилі неоготики, який у нашому місті зустрічається дуже рідко.
Школа королеви Софії починалась як п’ятикласна, потім термін навчання був збільшений до семи років. Вона проіснувала до приходу перших совітів…
Протягом 1944-1948 років будинок займав учительський інститут, який згодом трансформувався у Прикарпатський університет. Надалі, аж до 1997 року, там містилась середня загальноосвітня школа № 8. Її дуже колоритно описав колишній випускник, фотограф і блогер Ростислав Шпук.
«Тут була моя школа, маленька, «непромислова», «музейного типу», 1895 р.н. У таких будівлях навчають і забов’язують не так вчителі, як атмосфера…
Цей будинок моєї школи – рідкісний, один із небагатьох у Станиславові, що спроектований і побудований саме для навчання. Нехарактерний, на відміну від своїх місцевих ровесників, постав без штукатурки, у неоготичній впевненості своєї підшкірно-кістякової прямоти. На фасаді майже немає ліпнини, є лише кілька безсюжетних вставок, однакових, але з прогалинами для написів на недосяжній висоті. В кожному класі – своя пічка-грубка. Хтось їх під ранок запалював, грубки грубшали, тепло теплилось. Першими нашими дитячими силовими вправами було відкривання важкезних старих фасадних шкільних дверей, вирізаних із жилистого темношкірого дуба – в середині 70-х. За широким шкільним двором, на задніх виходах інколи гоп-стопили старші, стріляли копійки. З приходом Незалежності школу знешколили: школу вигнали зі школи».
У 1990-х тут діяли інститут післядипломної педагогічної освіти (до 2011-го) та обласний і міський центри соціальних служб для молоді. Нині будинок порожній, в аварійному стані, хоча у 2016-му почався ремонт – за кошти іноземних донорів там має відкритися центр інновацій та підприємства.
