Окрім Президента, в складі делегації був чи не весь склад тодішнього Кабміну, тож і результати поїздки для громади Калуша і навколишніх сіл мали б бути більш ніж обнадійливі. Дехто з цього приводу навіть став жартував, що має домівку не в Кропивнику чи Сівці-Калуській, а в Кадобній, Голині чи в інших селах району, на які оприлюднені урядовцями майбутні пільги не поширюватимуться, пишуть Версії з посиланням на сайт Нафтохімік- Калуш.

І хоча якихось особливих підстав для радості й не було, але ймовірність отримати пільги мешканцям цих двох сіл, що розташовані над шахтними виробками, заслуговували на увагу. А ще ж планувалося вжити заходи з ліквідації наслідків заповнення розсолами Домбровського кар’єру, зменшення їх рівня у хвостосховищах і вирішити цілий ряд соціальних питань для мешканців Калуша, адже місто та навколишні села Кропивник і Сівка-Калуська були оголошені тоді зоною надзвичайної ситуації.

В очікуванні позитивних змін на краще калушани та сільчани перебували більше року. За цей час українці обрали нового Президента, яким став Янукович, а в Калуші почергово стали з’являтися різноманітні комісії з перевірками та рекомендаціями. Проте до вирішення головних питань, зокрема припинення  поширення розсолів до річки Сівки та водоносних горизонтів, а також відселення калушан та жителів сіл із зон підвищеної небезпеки, справа не дійшла.

Натомість упродовж кількох наступних років у Калуші велася наполеглива боротьба з відходами гексахлорбензолу (ГХБ). На ці потреби держава через міністерства екології, фінансів та інші державні установи витратила більше одного мільярда гривень, що, зрозуміло, викликало здивування як у науковців та спеціалістів, так і громадськості. Але, як мовиться, поїзд пішов. Обіцянки окремих посадовців, новообраних депутатів Верховної Ради від Івано-Франківщини віднайти і покарати винних за злочинне використання державних коштів завершилося нічим.

Хоча, як стверджують досвідчені калуські виробничники та науковці, не варто було взагалі зачіпати полігон відходів ГХБ. Адже вони там десятиліттями зберігалися і реальної загрози навколишньому середовищу та водоймам не становили. – Було б доцільніше і набагато ефективніше, – говорили ветерани калуської хімії, – полігон захоронення ГХБ укріпити по периметру бетонною стіною й вжити деяких інших заходів, що обійдеться держказні значно дешевше.

Натомість частина відходів була вивезена в невідомому напрямку, хоча офіційно було заявлено, що у Велокобританію, а частина й далі залишилася під відкритим небом.

А в останні кілька років складається враження, що про екологічне лихо в Калуші держава забула, хоча ризик масштабної катастрофи лише зростає. У найближчі роки, прогнозують екологи та науковці, Калуський міський водозабір може бути засоленим. Це, зрештою, нещодавно журналісту каналу ZIK підтвердив і міський голова Калуша Ігор Матвійчук.

Яка зараз реальна ситуація із розсолами у Домбровському кар’єрі, не знають ні активісти, ні науковці. Професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Едуард Кузьменко з цього приводу каже:

«Для того, щоб лікувати хворого, спочатку треба поставити діагноз. Держава не проявляє ніякої ініціативи, не відповідає на ініціативу вчених. От і не фінансує ці роботи. Останні систематичні дослідження виконувались у 2013 році».

Місцевий науковець Юрій Садовий стверджує, що розсоли Домбровського кар’єру та хвостосховища вже наближаються до міста і сусідніх сіл. На окремих вулицях воду з криниць уже не можна використовувати. Та і це ще не все: будинки калушан дають тріщини, а в зоні просідань досі живуть люди. Державним коштом за роки балаканини реально відселили лише п’ять родин. Інші або шукають інше житло самі, або залишаються, ризикуючи життям.

Останнім часом експерти все частіше порівнюють Калуш зі Стебником, де у 1983 році був прорив розсолів калійного виробництва. Як врятувати ці міста та не допустити екологічного лиха на всю Європу? Судячи з усього, окрім  журналістів уже навіть не місцевих, а регіонального і навіть всеукраїнського рівня, це питання більше нікого не цікавить. Влада, екологи, активісти – розводять руками, а рівень небезпеки тим часом лише зростає.

Підготував Степан Василів.