95 калушан здійснили одноденний похід на гору Парашка, що знаходиться в масиві Сколівські Бескиди. Організатором поїздки виступив Калуський міський центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх». Про це пишуть Версії з посиланням на “Вікна”.

Учасниця походу Леся Богдан ділиться:

Попередній  прогноз погоди не обіцяв бути сприятливим. Деякі  учасники походу жартували: «Ми в  Бога  камінням не  кидали. Дощу  не  буде!»  Попри  прогнози всіх  сайтів,  погода  сприяла. У дорозі пологі  схили  змінювались крутішими, ліс  переходив  у  відкриту  місцевість, звідки  відкривались  чудові панорами в легенькій димці. Пройшли  кілька  вершин  траверсом і  нарешті   побачили Парашку  у всій її красі. Цікаво, що дорогою ми зустріли учасників клубу “Мацьопа” зі Львова. У поході брали участь дошкільнята і навіть немовлята (6-8 місяців).

Довідка. Гора Парашка (Параска) — найвища гірська вершина в Сколівських Бескидах заввишки 1268 м. Знаходиться на території Сколівського району Львівської області, на захід від міста Сколе. За назвою гори називають і хребет, на якому вона розташована. З цієї гори відкриваються чудові краєвиди, тому ця гора приваблює до себе туристів. За легендою про походження назви гори, жила якась жінка Параска, яка на Великдень вигнала в гори пасти корів. Вона взяла з собою кужіль для прядіння і почала прясти, що було гріхом. За цей великий гріх вона скам`яніла разом з худобою. З тих пір гору називають Парашка.

Є ще одна легенда, за якою назва походить від дочки Святослава — Парашки. Вона ховалася в горах від князя Ярополка, який воював зі своїм братом. У цей час Святослав зі своїм військом втік від Ярополка в Карпатські гори. Але погоня його наздогнала поблизу поселення, на місці якого зараз стоїть місто Сколе. Князь Святослав наказав своїй дочці не йти разом з ним в долину річки Опір, де мала відбутися битва, а перечекати в безпечному місці. Парашка пішла з частиною війська на хребет вгору. Після перемоги над Святославом, розлючені воїни Ярополка наздогнали Парашку і відрубали їй голову. З тих пір ця гора називався Парашка. Трохи нижче вершини розміщено пам’ятний камінь, на якому розповідається про походження назви гори.

У сходженні на Парашку взяли участь і багато дітей та школярів. Наймолодшій учасниці походу — Соломії Кіндюх — всього 5 років.

Батько Соломійки — Володимир Кіндюх — розповідає:

Чесно кажучи, ми сподівалися, що маршрут на невисоку гору Парашку буде легшим. Тому і наважилися взяти п’ятирічну дочку. Вона, хоча і давно просилася у гори, але особливої підготовки для такого походу не мала. Запаслася печивом, водою та підтримкою лише трошки старшого і вже «досвідченого» друга Дениса. Дорога виявилася не лише досить складною, але і довгою, місцями — малопрохідною, але діти подолали маршрут, граючись, обганяючи один одного та, фактично, заставляючи нас, дорослих, іти вперед. Коли дісталися вершини, були геть обезсилені, але після короткого відпочинку в Соломійки раптом відкрилося друге дихання і наступні 10 кілометрів не менш складного спуску вона подолала без проблем. Описати її емоції — складно: вона дуже задоволена, готова знову йти у гори вже завтра.

Уже традиційно  учасники  сходження  помолились  за  мир  і  спокій в  Україні, заспівали  Гімн. Директор Калуського міського центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх» Олег  Нижник повідомив, що незабаром — роковини смерті Василя Худина, який привив любов до гір багатьом калушанам, і попросив молитвою пом’янути цю хорошу людину.

Назад повертались іншою дорогою. За планом — мали спуститись через водоспад Гуркало.

Довідка. Водоспад складається з одного каскаду, розділеного скельним виступом на два потоки, один з яких значно повноводніший від іншого; у посушливі пори менший струмінь майже зникає. У підніжжі водоспаду є водобійний котел близько 10 м у діаметрі, глибина води у якому сягає 2 м. Висота падіння води — 5 м. Висота над рівнем моря — 570 м. Вода тут дуже холодна, але деякі туристи все ж ризикують скупатися в цілющих водах. Навколо водоспаду Гуркало розкинулася велика і затишна галявина.

Леся Богдан каже:

“Усі  з позитивним  настроєм  повертались  до  автобуса. Навіть «запізнілий» дощ не  зіпсував  настрою, а  тільки додав драйву”.