Пов’язане зображення

фото ілюстративне

Життя на краще

Вікторія працює натурницею вже майже два роки. Каже, якось випадково у мережі натрапила на повідомлення від франківського художника Василя Стефанишина. Він писав, що засновує художню студію для малювання з натури й шукає моделей, які б погодилися позувати. Вирішила спробувати, пишуть Версії з посиланням на Репортер.

З посмішкою розповідає, що саме тоді в її житті стався якийсь переломний момент. Просто зрозуміла, що щось треба робити.

«Напевно, кожна жінка хоче бути на картинах, – каже Вікторія. – Але те, що я пішла в студію – поміняло моє життя пов­ністю. На краще».

Нещодавно вона вдруге вийшла заміж. З чоловіком познайомилась саме в художній студії. Він мешкає за кордоном, приїхав до батьків у Франківськ і зайшов у студію помалювати.

«Прийшла, як завжди, на сесію і просто поглядом повернулася в його бік. І щось стрельнуло, – розповідає жінка. – Він певно це відчув, бо аж почервонів. Познайомились, переписувались, почали зустрічатися».

«Схудла? Це вже недобре»

Коли вперше прийшла в студію, пригадує Вікторія, то було ніяково. Хоч там є комфортний куток, де модель може роздягнутися й залишити речі. А працює вона на спеціальній дерев’яній сцені з двома сходинками…

«А ніяково було більше перед жінками, ніж перед чоловіками, – сміється Вікторія. – Ну, чоловіки, ну дивляться на жінок. І це ж художники. Взяв олівця, приміряв горизонтально, вертикально, рисує. А жінка дивиться: «Ага, там в неї трошки то краще, то трошки гірше». Оцінюють. До речі, за два роки, що працюю, навіть компліментів ніхто не говорив. Усе чисто професійно. Прийшла, помалювали, подякували».

Тоді в анкеті Вікторія одразу вписала, що їй далеко не 20 років, що мати двох дітей, як каже, сама видала усі свої недоліки – розтяжки, живіт і все решта.

«Відповіли, що це добре. Якраз такого й треба, – пригадує натурниця. – Художникам не важливі ідеальні параметри, навпаки. Якось після поїздки за кордон прийшла й кажу, що трохи схудла. А вони мені: «О, це вже недобре».

Розказує про перше правило – до натурниці не можна торкатися. «Якось малюють. Підійшов художник і каже, аби зігнула ногу так і так, аби була така й така лінія, – розповідає жінка. – Не можу зрозуміти, кажу, аби взяв і поставив ногу як треба. Ні – не можна».

Без дозволу Вікторії її не мають права фотографувати, ще питають, чи можна виставляти картину з нею.

Працювати з художниками їй комфортно. «Ніхто не говорить – ти товста. Ніхто не бачить недоліків. Нема недоліків, – говорить натурниця. – Стоїш і відчуваєш себе жінкою, богинею. Все природне – все прекрасне. Дуже це подобається, а ще люди, які це цінують. Хоча, звісно, художник намалює лінію, як йому треба».

Кров продається безкоштовно

За словами Вікторії, натурників у місті не так багато і молоді художники не мають можливості малювати з натури. Але, каже, є й чоловіки та жінки натурники, які просто приходять у своє задоволення, бо на цьому не заробиш. У студії, де працює Вікторія, година позування вартує 100 гривень. І то працює лише по четвергах.

«Ця робота більше для душі, – говорить жінка. – І кожного разу в мене після художніх сесій таке відчуття, що я народилася не в тій країні і не в тому столітті. Мала бути десь там, в Італії. Десь там мене мали малювати».

У студії працює переважно дві години. Є різні сесії по 30 хвилин. Натурниця може стояти, лежати, сидіти у різних позах. Майже непорушно. Каже, спершу було незвично й важко.

«Лежиш – шия затекла, але не дуже можеш поворухнутися, бо виставили світло. Якщо трошки зрушився – міняються тіні, все міняється, – пояснює Вікторія. – Художник злиться, кидає тим пензликом, бо вже йому не той малюнок. Але в мене такого не було. Я можу анекдоти розказувати, але є такі хвилини, такі пози, що тишина ідеальна. Муха не пролетить. Я й сама якось стараюся не дихати».

Найдовше Вікторія позувала понад шість годин з трьома невеликими перервами.

«Але особливо важко було лише один єдиний раз, – пригадує жінка. – Якось зранку здала кров, а тут у студії домовлено за сесію. Не скажу, що втрачала свідомість, але було дуже тяжко».

Донором крові Вікторія теж є вже два роки. Також побачила в інтернеті, що є потреба, і тепер здає – раз у три місяці. Спершу здавала просто так, а зараз – для людей, які приходять купувати кров. «Якщо купити, то дуже дорого обходиться, а я здаю для тої людини безкоштовно, – каже Вікторія. – Приходжу в центр переливання, як там є люди, то питаю – чи вони здати кров, чи купити».

На прощання говорить, що в ці останні два роки, нарешті, почала жити, мовляв, діти дорослі, тож мама має час для себе.

«Те, що пішла малюватися, – повністю переломний момент мого життя. Це був такий перший крок. Другий – подала на розлучення. Тепер все з чистого листка – малюємо нове».