Пам’ять про доковідні часи спонукає до подорожей. Однак не обов’язково летіти за кордон — можна й без перетину державного кордону щокількасот кілометрів повністю змінювати простір: культурний, мовний, архітектурний і навіть алкогольний. Це можливо на Закарпатті, пише Громадське.
З чого почати тур Закарпаттям (крім прочитання цієї статті, звісно)? Насамперед варто поглянути на карту. Якщо не історичну, то хоча б на карту, яка відображає етнічне різноманіття. Тоді ви не дивуватиметесь тому, як гуцульська культура змінюється румунською, румунська — угорською, угорська — українською, а українська раптом виявляється русинською. Ну а в Ужгороді все це поєднується в міцний та справжнісенький мультикультуралізм.
Потяг Київ — Рахів доправить вас зі столичного вокзалу просто в українські Карпати. Там краще й виходити, не чекаючи кінцевої станції.
Крафт, квашена капуста і Гагарін
Кваси — високогірне містечко, відоме водою та пивом. Тут просто з-під землі бʼє смачна й корисна мінералка. Над найбільшим джерелом написано «Буркут» — так гуцули називають воду з мінеральних джерел (бо ж вона «буркоче»). Інша назва — квасна вода. Тому, власне, і Кваси.
З карпатської джерельної води у Квасах варять крафтове пиво під маркою «Ципа», скуштувати яке можна і в Києві. «Ципа» — через те, що обладнання, на якому тут почали виготовляти пиво, за формою було яйцеподібним. Воно й досі стоїть у ципівському ресторані «Гагарін та Бокораш».
За радянських часів у Квасах працював санаторій для космонавтів. Нібито якось у ньому бував Юрій Гагарін, який тут потоваришував із бокорашем — так називали людей, які займались сплавом лісу карпатськими річками. Розповідають, що спершу назву місцини намагались обігрувати максимально: їжу в ресторані подавали в тюбиках, як космонавтам.
Згодом неподалік побудували нову броварню. Перед нею стоять кілька викованих з металу фігур. Найпримітніша — гуцул в образі Шиви (чи, можливо, Шива в гуцульському аватарі). Тут і продають пиво, і варять його. До того ж за другим можна спостерігати під час першого.
Щодня тут проводять екскурсії на виробництво — вам радо розкажуть про експериментальні сорти, які дегустують усім колективом. Це і пиво з буряком (усім сподобалось, але більше не варять, бо надто складно), і «Ципа ТСС» («Так сі стіло»), і пиво у винних бочках (на етикетці завбачливо немає написів «пиво» і «вино» — та й узагалі немає будь-яких написів, окрім логотипів двох причетних компаній), і пиво з квашеної капусти (звучить страшніше, аніж на смак).
Контрабандне пиво і місцеве вино
Дорогою далі на захід можна зупинитися в кількох проміжних пунктах: наприклад, у селі Нижня Апша. Геть усі його мешканці — етнічні румуни, тож навіть вивіски державних установ тут дублюються румунською (а поруч з українським прапором на них висить румунський). Білборди ігнорують українську мову й поготів.
У будь-якому магазині Нижньої Апши можна розжитися контрабандним пивом (наприклад, словацьким), однак доведеться змиритися з тим, що воно буде теплим. Економлять тут на всьому — крім розкішних палаців, заради яких рідкі мандрівники й зупиняються в цьому селі.
А наступна наша зупинка — Виноградів. Вино тут увічнене навіть у вигляді фонтану — на ньому застигла в камені дівчина топче ногами виноград.
Його тут справді роблять ледь не в кожному дворі. Щоправда, з «Ізабели», який тут є найпопулярнішим сортом винограду, гарного вино не зробиш. Але традиція є традиція.
В інший спосіб до питання підійшов Федір Павлишинець, виноробню якого я легко (і випадково) знайшов через «Ґуґл Карти». 51-річний чоловік радо покаже вам свій винний погреб (за стабільність температурного режиму в якому відповідає кондиціонер) і почастує різним вином. Під час дегустації розповість, що він додає в напівсолодке та солодке (і чому не можна додавати цукор), пояснить, чому вино тут витримується не в дубових, а в металічних діжках, і розкаже, завдяки якому диво-пристрою у Франції все ж використовують деревʼяні діжки.
Зрештою, коли ви придбаєте чотири пляшки вина (подальша дегустація не матиме сенсу, адже смакові рецептори вже не відчуватимуть різниці не просто між медом і дьогтем, а навіть між ними й діжкою), Федір наостанок почастує вас лімончелою та палинкою. Про неї — нижче.
Казки, їстівний каштан і палинка
Берегове — теж винне місто. Переважна частина населення тут — етнічні угорці.
На вулиці Виноградній винні погреби є в кожному будинку. Проте гідно представлений тут і третій напій, яким славиться цей регіон — палинка. По суті це фруктовий самогон. А от на смак — цілком пристойний міцний алкогольний напій. Він може бути з безліччю смаків — від яблука чи банану до… каштану. Того самого їстівного каштану, який чудово росте на Закарпатті, і який у Києві продають як іспанський.
Почастувати власною палинкою на Закарпатті вважається ледь не обовʼязковою складовою культурної програми для гостей регіону. Пригостити нею вас можуть і в Казковому домі, проте цікавий він не лише цим.
Дмитро Кобринський, повноправний деміург цього простору, не просто зберігає і відтворює автентичний вигляд будинку, а ще й перетворює його на дім, у різних кімнатах якого, наче в паралельних всесвітах, існують казкові реальності. На дорослих це справляє сильне враження, а от діти, схоже, почуваються там так, ніби нарешті опинилися вдома.
***
У Косині, що неподалік від Берегова, є термальні басейни. Наприклад, чотири різні басейни, які символізують улюблені напої закарпатців. Таких, на думку творців цього концепту, чотири: вино, пиво, палинка і кава.
Каву цього разу спробувати не вдалось. Але закарпатський пазл складається і без неї. Бо який інший український регіон цілком може замінити водночас Баварію з її Альпами й пивом, Бордо з його вином та Балкани з їхньою ракією?
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
