«Коли ми зустрічали Новий рік та святкували Пасху, росіяни готувались йти у наступ», – командир відділення штурмового батальйону 3 ОШБр Камаз.
Боєць 3-ї окремої штурмової бригади з Івано-Франківська Святослав пішов на фронт щойно досягнув повноліття – майже два роки тому, трохи пізніше, аніж почалося повномасштабне вторгнення. Вдома довелося залишити родину та посиденьки з друзями, але він зробив це без вагань, каже чоловік. У війську Святослав здобув спеціалізацію стрільця ПЗРК. Сьогодні 20-річний молодий, та вже зовсім не «зелений» доброволець із позивним Камаз – командир відділення 2 штурмового батальйону 3 ОШБр, пишуть Версії з посиланням на Західний кур’єр.
«Зараз навіть йдучи на штурм, ми працюємо з посереднім або мінімальним ресурсом»
До повномасштабного вторгнення Святослав навчався на електромеханіка, окремо вивчав інженерію. Працював барменом у франківському кафе. 24 лютого 2022 року він прокинувся від вибуху на аеродромі Івано-Франківська.
«Я навчався у Надвірній. За день до 24 лютого, ніби передчував, що має щось статися і посеред тижня вирішив приїхати додому. В ту ніч все і почалося», – пригадує чоловік.
До цього він ніяк не був пов’язаний з військовою справою. Однак, про можливість добровольцем піти на фронт задумувався раніше.
«Мій друг загинув у АТО в 2019 році під Попасною. На той момент йому було 19 років, мені 15. Тоді я вперше відчув, як це, коли війна забирає близьку людину. І зрозумів, що за право вільної країни треба боротися. У 17 років я вже точно знав, що хочу піти добровольцем на фронт. Я дочекався повноліття і вступив до лав 3 окремої штурмової бригади, де зараз і проходжу військову службу. Мій позивний Камаз, спеціалізація – стрілець ПЗРК. Посада – командир відділення 2 штурмового батальйону».
Згадуючи історію свого позивного, Камаз вертається в дитинство.
«Я проживав на Довженка, і кожної зими недалеко від нашого дому заливали льодяну гірку. Якось ми з іншими дітьми там каталися, я з’їжджав останнім. Внизу стояли одинадцять дітей та дорослих. Спускаючись, я збив їх всіх з ніг, наче «камаз». Відтоді ця кликуха зі мною, зараз вже як позивний».
Бойовий шлях Камаза розпочався із Бахмута та згодом Авдіївки.
«Ми стояли під Бахмутом майже 11 місяців і це було дуже важко. Але в Авдіївці було ще гірше. Ми переживали кожного дня справжнє пекло. Нас атакували всім – від дронів до авіабомб. Можливо, колись ці бої визнають найгарячішими за всю історію», – вважає захисник.
Найважче випробування на фронті, зізнається Камаз, бачити поранення та біль побратимів, та розуміти, що ніяк не можеш їм допомогти. Найбільший страх бійця – залишитися без БК при обороні, або навпаки, проштовхуючись вперед.
«Зараз навіть йдучи на штурм, ми працюємо з посереднім або мінімальним ресурсом. В той час, як у противника купа озброєння, навіть не кажучи про кількість особового складу. Це їх відчутна перевага», – констатує Камаз.
Багато видів озброєння Росія виробляє сама і таким чином накопичує ресурси. Збройним силам України натомість доводиться чекати допомоги від міжнародних партнерів.
«На мою думку, від початку війни, питання виробництва власної зброї мало б бути вирішено хоча б частково. Бо ворожа держава вже давно повністю перейшла на військові рейки. У них навіть штамп, який виготовляє цигарки, за декілька рухів перелаштовується на виробництво патронів. Коли ми зустрічали Новий рік та святкували Пасху, росіяни готувались йти у наступ», – каже Камаз.
Ми заходимо у заклад, де раніше Святослав працював барменом, щоб випити кави. За столиками сидять відвідувачі, Камаз вітається з колишніми колегами. Запитую, чи важко повертатися із фронту в цивільне життя на час відпустки?
«Люди не можуть зрозуміти, що таке війна, поки там не побувають. Зараз я це вже нормально сприймаю. Спочатку в мене був етап агресії до всіх і всього. Коли я приїжджав у відпустку, якийсь час боявся навіть алкоголь вживати, бо не знав, як буду себе поводити. За цим настав період надзвичайної байдужості до всього, що не пов’язано з війною. Зараз мені якось вдалося знайти баланс між цими двома відчуттями і у відпустці я просто відпочиваю. Єдиний дискомфорт для мене – перебувати в оточенні багатьох людей», – розказує Камаз.
Також, зізнається боєць, навіть на час відпустки не може залишити фронтову звичку завжди тримати біля себе один-два турнікети, де б він не був і в що б не був одягнений.
«Мама досі говорить, що я малий гівнюк, який нікого не слухає»
Велику увагу росіяни приділяють інформаційній пропаганді та поширенню фейків. Перебуваючи у відпустці в Івано-Франківську, кожного разу помічає нові види ІПСО у дії, каже Камаз:
«Наслідком цього якраз і є розлад між військовими та цивільними. У мене теж було, коли я йшов по вулиці у військовій формі і люди неадекватно реагували. Я, коли приїжджаю у відпустку, стараюсь у формі не ходити взагалі».
Щодо мобілізації, то посилювати цей процес необхідно, попри опір суспільства, вважає захисник:
«Ефективність бійця прямо пов’язана з можливістю повноцінно відпочити. У нашій бригаді таку можливість надають, як бачите я у відпустці. Як в інших – не знаю. Але знаю, що на фронті дійсно є люди, які реально втомилися, і якщо їх не замінити, то одного дня воювати не буде кому».
За словами Святослава, він теж, як всі, будував плани на життя без війни.
«Мабуть, власний бізнес би відкрив чи мав би стабільну роботу. Мене теж чекає вдома мама, яка зробила надзусилля над собою, щоб прийняти мій вибір стати добровольцем. І досі вона мені говорить, що я малий гівнюк, який нікого не слухає».
Якщо ворог пройде далі, то за якийсь час опиниться у нас під порогом, переконує Камаз.
«Я не хочу, щоб росіяни дійшли до моєї домівки. У мене є побратими зі сходу, до яких додому вже приходили. Послухавши їхні історії, я однозначно не дозволю, щоб те саме творилося тут. А якщо просто опустити руки і сказати, що ця країна ні на що не здатна, то навіщо стільки хлопців загинуло?», – обурюється боєць.
Кожен цивільний має наближати перемогу, і зробити це легше, ніж здається, додає захисник.
«Навіть елементарно подзвонити до родича чи знайомого, який воює і сказати пару приємних слів. Це вже буде великою підтримкою. Якщо є можливість допомогти не тільки словами – волонтерити, донатити. Також, на мою думку, кожен цивільний має пройти домедичну підготовку, знати, що таке система March, і як у разі чого допомогти собі та оточуючим. Кожен, хто в тилу, має подумати, де і як цього навчитися».
