24 лютого 2022 року лідери івано-франківського гурту “Брати Станіслава” Сергій та Володимир Гупали, а також гітарист Володимир Дутчак пішли обороняти Україну. Чоловіки воювали на Сумському, Харківському та Запорізькому напрямках до кінця року.
Один із братів — Сергій отримав травму та проходить реабілітацію. Музикант каже: у цивільному житті поступово повертаються до репетицій та доопрацьовують пісню “Ген українця”.
Про свою мотивацію воювати, а також про сприйняття музики до та після війни бійці розповіли Суспільному.
Наш шлях розпочався 24 лютого
Сергій Гупал пригадує, як вранці 24 лютого 2022 року з братом вирішили йти добровольцями.
“Прокинулися, вибухи. Був дзвінок брату, я так пам’ятаю. Дуже коротка телефонна розмова у нас була: “Ти готовий? Вирушаємо”. Ми тоді зустрілися у центрі комплектування, і розпочався наш шлях”, — пригадує Сергій Гупал.
“Нас скерували до 102 бригади. Десь два тижні укомплектовувалася наша бригада, і вже 11 березня, коли на Сумщині був прорив і не вистачало сил, особового складу, комбат запропонував йти добровольцями й поповнити ряди зведеного підрозділу, щоб поїхати на той напрямок. Відповідно, ми вступили у підрозділ і вирушили на Сумщину. Потім уже був Харківський напрямок, і вже вкінці червня ми вирушили на Запоріжжя”, — каже Сергій Гупал.
Його брат Володимир зізнається, родині важко було відпустити їх, адже ніхто не знав, чим усе може завершитися.
“Я пам’ятаю вираз обличчя своєї дружини перед виїздом туди, під Охтирку. І коли нас відпустили додому на годину, щоб зібрати речі, коли сказав дружині: “Я їду на схід”, у неї очі великі були, вона була у шоковому стані, не змогла підібрати слів, щоб щось сказати. Я це бачив і не міг їй нічого пояснити, бо й сам не знав, як це все буде”, — пригадує Володимир Гупал.
Здавалося, що встала вся країна
“Пам’ятаю тодішній свій стан. Усе ж таки — широкомасштабний наступ, війна, і ніхто не знав, де ми зупинимо ворога, — каже Сергій Гупал. — Тому сумнівів не було, але жагуче і рішуче бажання дати відсіч і встояти. Ми не думали про нашу готовність абсолютно. Тоді здавалося, що встала вся країна, і це було питання виживання нації. З часом, коли ми побачили Ірпінь, Бучу, Маріуполь, зрозуміли, що ця війна є геноцидом. Це підсилювало думку, що потрібно боротися до кінця: або ми, або вони”.
Кажуть: “Ми не готові вмирати”. А ми готові?
“Не дуже я позитивно ставлюся до реплік: “Ми не готові іти вмирати”. А ми готові? Ми всі йшли неготові. Тут просто, мабуть, треба розуміти те, що все ж таки — це твоя держава, а держава — це суспільство, яке складається з нас. І якщо про це все діло в загальному говорити, то кожен пішов воювати за свою сім’ю. Тому про якусь готовність говоримо? — запитує Сергій Гупал.
“Правильно Сергій каже, — підтримує брат Володимир. — Тут питання навіть не підготовки, а жертовності. Ти йшов, ти мусив, бо розумів: “А хто, крім тебе?” Або ти йдеш, або зустрічаєш ворогів біля хвіртки своєї хати”.
Дали відсіч і тримаємо рубежі
“Слава Богу, що багато хлопців все-таки поїхали на війну і дали відсіч. Тримаємо рубежі. Ми пам’ятаємо про наші успішні контратаки на Харківському, Херсонському напрямках. Однозначно, найважче нам було на Запоріжжі. Мало того, що втримали рубежі, ми просуваємося вперед. Тому ми переможемо однозначно”, — говорить Сергій Гупал.
На початку повномасштабного вторгнення було більше хаосу, пригадує Володимир, виникали питання щодо логістики, забезпечення, зокрема зброєю, боєприпасами. Зараз, вважає, ситуація дещо покращилася.
Війну без волонтерів важко уявити
“Вкотре волонтерство в Україні відіграє вагоме значення. Що б ми робили без волонтерів — важко навіть уявити. Оце об’єднання людей: тих, хто в тилу, і тих, хто на фронті, оця співпраця між ними, згуртованість і підтримка вражають. І я думаю, що про це не те, що легенди будуть складати, а в цьому — наша сила. Це, мабуть, одна з головних причин нашої майбутньої перемоги”,— розповідає Сергій Гупал.
Наш гітарист був командиром взводу
“Нас пішли троє воювати, а хто не пішов, то від лютого 2022 нам дуже допомагали, як волонтери, й не тільки нам. До речі, гітарист Володя був командиром нашого взводу, і ми разом від 24 лютого були всі разом на війні”, — говорить Сергій Гупал.
Гітарист групи “Брати Станіслава”, а тепер — військовослужбовець Володимир Дутчак розповідає про час на фронті.
“Ми були перші. Цим ми умовно давали можливість іншим хлопцям підготуватися. Поки ми там, щоб вони мали час навчитися, відточити свої навички, й щоб вони потім обороняли країну”, — каже Володимир Дутчак.
Придбали гітару на фронті
“Зі собою гітару не брали, ми вже там її дістали. Потім уже можливості наші вичерпалися, тому відправили її у Франківськ. Коли почалися бойові дії, то не було часу на музику, — каже Володимир Дутчак. — Треба було думати не лише про свою моральну складову, а й за хлопців, щоб вони були у бойовій готовності”.
Сергій Гупал зізнається: “Війна поставила нашу творчість на паузу, бо там нам не писалося. Нічого нового до нас не прийшло. Ми були зосереджені на виконанні своїх обов’язків. Та й не було можливості. А навіть коли були час і нагода, то не було якогось бажання. І в ті дуже рідкісні моменти, коли все-таки вдавалося, ми брали камеру на телефоні, записували якісь ролики, аби підтримати людей і показати цивільним, нашим шанувальникам, що все у нас добре”.
Зробили з дружиною однакові тату
“Під час відпустки в Івано-Франківську з дружиною прогулювалися центром і нам на очі потрапив тату салон. Я і дружина набили собі на руці перші літери наших імен та доньки. Вийшло “Kiss”. Дуже символічно, бо це англійською означає поцілунок. Коли я дивився на це татуювання, то одразу наче повертався додому”, — зізнається Сергій Гупал.
На Запорізькому напрямку Сергій під час обстрілу скочив у траншею й травмував ногу. Наразі боєць перебуває на реабілітації.
Займаються творчістю з 2015 року
“Ми у 2015 заснували групу. Творчість була спрямована на підтримку українського духу. Ми намагалися мотивувати людей боротися, співали про історію українського народу, — розповідає Сергій Гупал. — А після того, як взяли безпосередню участь у захисті нашої країни, ми вже співаємо, виходячи з власного досвіду. Я думаю, що передати емоції буде набагато легше, бо ми їх самі пережили. І я думаю, що ця емоційна складова вже буде яскравіша, мабуть”.
Тепер моє життя колюче, мамо
У 2018-2019 роках брати написали пісню про маму. Проте зараз, кажуть, вона набула іншого значення. У пісні є такі слова: “Тепер моє життя колюче, навіть трохи ранить, мамо”. Сьогодні ці слова для музикантів звучать по-новому.
“Ця пісня була написана у 2018-2019 роках для матерів, сини яких були на фронті. Коли ми самі поїхали на війну, ця пісня набула якогось нового сенсу, бо вона почала торкатися і нас, — каже Володимир Гупал. — Моя мама колись чекала батька з війни. Зараз так сталося, що чекала з війни нас. Ми не говорили, де проходили службу. Сказали, що ми — у Львові для того, щоб зберегти її емоційний стан”.
Про синів, які воюють на передовій, мати дізналася, побачивши інтерв’ю з ними.
“Мама аж зараз дізналася, що ми були на фронті. Вона побачила інтерв’ю. Ми не думали, що вона так “серфить” інтернет, а вона побачила й зрозуміла, що ми були на передовій”, — розповідає Володимир Гупал.
Бойовий прапор пам’яті побратимів
“Це — наш бойовий прапор. На ньому розписалися практично всі побратими нашого взводу. І для нас він дуже значущий. Коли ми переможемо і розпочнеться вільне життя, то з цим прапором будемо виступати на кожному нашому концерті, віддаючи данину і вшановуючи пам’ять про наших хлопців”, — каже Сергій Гупал.
Один брат — на фронт, інший доглядатиме батьків
“У нас батько давно вже прикутий до ліжка, виникли проблеми зі здоров’ям у мами. Вона це важко все перенесла. Нас є двоє синів, і виникло питання, хто буде за ними доглядати? Бо все-таки ми пішли воювати за свою сім’ю, і коли є проблеми вдома, які стосуються здоров’я і життя батьків, то це — серйозне питання. І ми вирішили, що хтось з нас один мусить бути вдома і піклуватися про них”, — каже Володимир Гупал. — Тому брат після реабілітації планує повертатися на фронт”.
Мама пишається нами, й це — приємно
“Однозначно я планую повертатися далі воювати, — говорить Сергій. — Мама зараз дізналася, що ми були на фронті, то легше перенесла постфактум. Звичайно, переживає, що я повинен туди повертатися, але розуміє, що вона — одна із сотні тисяч матерів, яких сини-доньки воюють. Мама пишається нами, й нам це — приємно.
Хай всі дочекаються своїх дітей з перемогою
“Маємо надію, що всі матері дочекаються своїх синів і доньок з перемогою. У це віримо, і я думаю, не те, що віримо, а інших варіантів просто немає. Обов’язково повернемося з перемогою”, — завершує розмову Володимир Гупал.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
