Війна забрала єдиного сина. Наталія Тарабалка – мати загиблого Героя України, легендарного пілота з бригади “Привидів Києва” Степана Тарабалки відкрила на Івано-Франківщині оздоровчо-реабілітаційний центр.
На облаштування закладу жінка витратила гроші, отримані після загибелі сина. І вже майже рік приймає там українських захисників.
В оздоровчому центрі вирує життя. Від ранку приймають українських захисників – і вони одразу розходяться по кабінетах. Одні – на масаж, інші – до реабілітолога розробляти поранену руку чи ногу. А між процедурами – бійці прогулюються та вправляються з ракеткою, пишуть Версії з посиланням на Подробиці.
Усіх відвідувачів центру особисто зустрічає пані Наталія. З кожним перекидається словом. А з воїнами, які у закладі вперше, веде душевні розмови за чаєм.
Пані Наталія – мати загиблого льотчика Степана Тарабалки. Цей реабілітаційний центр вона відкрила в пам’ять про свого сина-героя. Він був пілотом екстра-класу в легендарній 40-й бригаді тактичної авіації Повітряних сил – більш відомій як “Привиди Києва”. Пілотував український МіГ-29, на якому знищив чимало ворожих літаків. Загинув у березні 22-го в небі над Житомирщиною під час виконання бойового завдання. Втрату єдиного сина жінка важко переживала.
Наталія Тарабалка, директорка оздоровчого центру “Тепло крилатої душі”, мати Героя України Степана Тарабалки:
Це сталося із сином – і я взагалі не хотіла жити, це такий стан був, що важко було знайти сили рухатися. Вже настільки сама розуміла, що сама потребую підтримки і допомоги.
Знайти сили повернутися до життя їй допомогла участь в різних реабілітаційних заходах для родин загиблих, каже жінка. Саме тоді в неї і виникла ідея самій відкрити оздоровчий центр.
Наталія Тарабалка, директорка оздоровчого центру “Тепло крилатої душі”, мати Героя України Степана Тарабалки:
Я зрозуміла, наскільки важливо творити такі центри, щоб можна було об’єднувати людей для спілкування, для підтримки один одного. Спілкуючись з хлопцями, зрозуміла, що у них теж є потреба мати таке місце, де вони можуть зустрічатися із побратимами. Розуміла, що такий осередок має бути бодай на рівні району хоча би один.
В одному із сіл Прикарпаття Наталія випадково натрапила на будівлю колишньої лікарні. Без роздумів орендувала її – й одразу почала наводити лад. На це віддала частину грошей, які отримала від держави після загибелі сина. Ініціативу жінки підтримало й чимало людей.
Наталія Тарабалка, директорка оздоровчого центру “Тепло крилатої душі”, мати Героя України Степана Тарабалки:
Було дуже приємно, особливо підтримка жителів цього села. Я не очікувала, а вони приходили, збиралися, хто з граблями, сапою, з косарками тут було багато робити, ми прибирали все літо. Їду машиною – думаю може нікого нема, а то купа людей. Аж сльози скрутилися. Люди підтягувалися, хтось роботою, хтось коштами. Багато благодійників.
Гуртом навели лад на величезному подвір’ї і відремонтували чотири кімнати, в яких облаштували зал для занять, зустрічей, масажу, та сеансів аромотерапії. Першого відвідувача в оздоровчому центрі прийняли торік в листопаді. Й відтоді двері закладу постійно відчинені.
Військовослужбовець Тарас у центрі вперше. Каже, кульового поранення в ногу зазнав на Донеччині. Два місяців лікувався в стаціонарі.
Тарас, військовослужбовець ЗСУ:
Зараз найближчим часом маю вертатися в лави ЗСУ, залишилось ще пару вільних днів, і за цей час якраз хочу відновити ще більше свої сили, аби нормально вернутися у стрій. Обстановка в закладі дуже комфортна, заходиш – і почуваєш себе як вдома.
А ось Олексій здоров’я поправляє в цих стінах уже вдруге. Чоловік служить парамедиком “на нулі”. Торік у серпні його тяжко поранило: за десять метрів розірвалася міна. Осколками посікло все тіло. Найбільше – постраждала ліва рука.
Олексій, військовослужбовець ЗСУ:
Лікувався я дуже довго в різних лікарів і в госпіталях мене оперували. І м’язи пересаджували на руку. Закінчили лікування і по рекомендаціях мені потрібно було розробляти руку. В мене була перебита променева кістка і не рухалася рука в лікті.
В центр захисник потрапив навесні. За два тижні регулярних занять із реабілітологом, масажів, та фізіотерапевтичних процедур – зумів відновити функції руки.
Коли я сюди потрапив, мені лікарі розробляли в лікті. Тобто я її не міг розгинати. Це такий маленький рух був і все. З того часу я розгинаю руку повністю.
Олексій повернувся на фронт, але старі травми постійно нагадували про себе. Поправити здоров’я – і ментальне, і фізичне – захисник знову приїхав у центр до пані Наталії.
В мене має бути ще одна операція. Зараз мені потрібно реабілітовувати рухи. В мене немає ні поворотів, і пальці піднімаються не до кінця. Коли я сюди приїжджаю, я можу тут розслабитися, можу поговорити про речі, про які з іншими людьми не поговорю в цивільному житті. Сюди можу приїхати і відпочити.
За неповний рік – через центр пройшли вже більше сотні бійців. Відновитися після травм і хворіб їм допомагає ціла команда спеціалістів-волонтерів. Серед них і Віталій. Чоловік займається реабілітацією вже більше десяти років у своїх приватних клініках. А останній рік тричі на тиждень безкоштовно працює ще й тут.
Віталій Надурак, травматолог-реабілітолог:
Коли постала потреба для держави працювати – переключився і тут працюю на волонтерських засадах. Паралельно займаюся і навчанням. Збираю через соцмережі своїх учнів, які в мене навчалися, і вони допомагають тут. І отаким чином працюємо.
На процедури в центр усі бійці щодня доїжджають. Умов залишатися жити на час реабілітації – в закладі наразі немає.
Олексій, військовослужбовець ЗСУ:
Якщо тут на постійній основі проходити реабілітацію, то проблематично доїжджати. А ще якщо здалеку – проблема велика. А якщо проживати – то як дома тут.
Облаштувати в центрі кімнати, в яких могли б зупинятися воїни – одне із завдань, над яким нині активно працює пані Наталія. Місця в будівлі – вдосталь. Зараз саме розпочали ремонт на першому поверсі.
Поміняли проводку, міняємо двері і хочемо зробити кабінет психолога, і дві кімнати для проживання, аби хлопці могли переночувати, аби було більш комфортніше і зручніше…
В планах матері Героя – облаштувати кімнати й на другому поверсі, відкрити кабінети маніпуляції та фізіотерапії, довести до пуття систему опалення та водопостачання. А ще – облагородити ставок, щоб бійці могли рибалити. Однак наразі все впирається в кошти.
І пані Наталія шукає інвесторів та благодійників. А паралельно – працює над розширенням послуг закладу із психологічної реабілітації. Аби отримати державну підтримку, відкрила медичну ліцензію і планує подаватися до Міністерства ветеранів на створення мультидисциплінарної команди.
Наталія Тарабалка, директорка оздоровчого центру “Тепло крилатої душі”, мати Героя України Степана Тарабалки:
Коли ти бачиш радість в їхніх очах – ти сам оживаєш. Оцей спосіб життя, яким я зараз живу, дає мені можливість творити, а не існувати. Виглядає, що між родин загиблих я сама довольна хожу. І воно декому не зрозуміло. А я скільки кажу: давайте чимось займатися, творити, а не існувати. Бо якщо віддали життя діти, то віддали за що? Аби ви хотіли померти? Вони померли, а ви живіть.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
