Нашої невгамовної проукраїнської зграї – кожен четвертий, і я святкую це. Адже ми об’єднані не політичною ідеалізацією і куражем імпульсивних рішень. Об’єднані цінностями, ми залишимось вірними Україні за будь-якої влади і будь-якого рівня цін.
А змінити можна лише те, що приймаєш. В сенсі, приймаєш як факт. Заперечення – інфантильна поведінка, дорослим людям не пасує.
Відтак. Це вже відбулося. У нас новий президент і купа роботи. Стати змінами, які ми хочемо бачити в Україні: втілювати необхідне, контролювати, на особистому рівні не поступатись найсвітлішими якостями. Готуватись до шансу зміцнити Україну на парламентських.
ПП вангував, що після 21-го жарти закінчаться. А втім, почуття гумору нам зараз знадобиться як ніколи. Як антистрес. Як зброя. Ну, і як данина минулому свіжообраного. Його сценічний інструмент виявився бумерангом.
Спробувати, все ж таки, скерувати на нову реальність позитивну увагу. А раптом?! Місце для дива в своєму житті я завжди залишаю.
Колись серед диму і кіптяви Революції Гідності, коли навіть просто ходити на Майдан стало небезпекою, Roman Vybranovskyy сказав: “Ми ще багато про себе дізнаємось”. Я це зрозуміла в контексті особистої боротьби між страхом та пристосуванством з одного боку і відвагою та активною позицією – з іншого. Час знову дізнаватися про себе. Кожному про себе.
І – про красу.
Краса поразки – в майбутній перемозі!)
