17 квітня під Вугледаром загинув заступник командира взводу з 72 ОМБр імені Чорних Запорожців, кулеметник Олег Койляк з Івано-Франківська.
Побратими згадують Олега, як відважного воїна, який першим заходив і останнім виходив з завдання.
Командир кулеметного взводу 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Назарій Кішак опублікував кадри з останнього інтерв’ю героя. Олег Койляк розповів тоді журналістам про братерство на війні.
«Я думаю про свою сім’ю, в мене двоє дітей. Але я думаю про свою сім’ю, тільки коли в безпеці. Коли ми знаходимось на фронті, в бою, ти за себе не переживаєш. Ти переживаєш за комплекс, за людей. Як, як невеликий командир, переживаю за кожного бійця підрозділу. В мене комплекс переживань: я їх знаю, я їх всіх люблю, я переживаю їхні проблеми разом з ними. Розумієте, вони для мене дуже близькі, і їхні проблеми стають моїми проблемами. У нас спілкування з їхніми батьками, з їхніми сім’ями, вони мене знають. Вони мені надблизькі, на фронті я переживаю більше за них, як за себе», – зізнався Олег Койляк.
«Чоний запорожець» розповів, яким ударом для взводу стала загибель їхнього побратима Ріо.
«Ми недавно втратили в Вугледарі нашого побратима Ріо. Що я відчуваю? Що втратив частину себе. Був присутній в нього на похороні. Люди кажуть: ми втратили частинку громади. Ми втратили частинку країни. Це як втратити дуже близьку для тебе людину. У Вугледарі в нас був момент, що не було води – ми ділились останніми краплями в пляшці, бо води ми діставали, коли топили сніг. Розумієте, на скільки ми близькі? Втрата побратима – це втрата рідного», – сказав Олег Койляк.
Олег Койляк був родом з Івано-Франківська. На початку подій 2014-го року, коли йому було 20 років, він ніс службу на кораблі “Тернопіль” у Севастополі, яке згодом анексували рашисти. Чоловік разом з іншими моряками опинилися на захопленому окупантами півострові без документів та грошей – їм вдалося виїхати лише через декілька тижнів. Після цього хлопець перевівся у роту охорони штабу воєнно-морських сил, а звідти вже пішов в АТО. Після ротації Олег Койляк пройшов навчання у Миколаєві з оборонних дій у міській забудові. Отримав сертифікат та навчав хлопців зі своєї частини.
Під час служби в Одесі Олег познайомився із майбутньою дружиною Каріною. У квітні 2017-го року в пари народилась донька й чоловік вирішив переїхати додому, до Івано-Франківська. Планував перевестись в іншу частину, але йому не вдалося. Згодом народився і син. На початку повномасштабного вторгнення чоловік знову взяв до рук зброю та став на захист Батьківщини.
«Біль, що не описати словами. Непоправна втрата для України. Він був гідним сином своєї країни. Ми пліч-о-пліч захищали її суверенітет з початку повномасштабного вторгнення. І я не можу уявити цей шлях боротьби без нього. Я завжди міг покластися Олега, як в роботі, службі, так і у дружбі по життю. Я довіряв йому, як собі, а може навіть і більше. І я досі не можу повірити це…», – написав Назар Кішак.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
