Команда “Схід SOS”, яка допомагає українцям виїхати з гарячих точок, шукає в тилових громадах будівлі, щоб облаштувати там геріатричні центри. Один з таких волонтери нещодавно відкрили в селі Стецевій на Івано-Франківщині.
З прифронтових територій продовжують вивозити місцевих жителів. Найбільше запитів з Покровська, Костянтинівки і Дружківки. Серед тих, хто чекає на евакуацію, чимало маломобільних самотніх людей. А от спеціалізованих закладів, де могли б їх прийняти, в Україні гостро бракує.
– То це нас двох фотографують? – Так, так. – Ніна Василівна приїхала до нас така бойова, з таким бойовим настроєм, а зараз починає сумувати за домом…
Ніна Василівна з евакуацією з Костянтинівки зволікала до останнього. Жінці – дев’яносто вісім. Близьких родичів не має. Доглядали за нею соцпрацівники.
Ніна Осіпова, переселенка:
Я одна, в мене нікого немає, всіх похоронила, я одна. Мене обслуговувала соцпрацівниця Алла Олександрівна, яка загинула, бомба потрапила в будинок, вона і її чоловік загинули одразу.
Волонтери благодійної організації “Схід SOS” евакуювали Ніну Василівну в тимчасовий шелтер в Дніпрі торік в жовтні. Там старенька пробула кілька місяців. В січні на Прикарпатті відкрили новий геріатричний центр для переселенців – її та ще тридцятьох людей перевезли сюди.
Олена Борисівна, переселенка з Покровська:
Я на ходунках хожу, я ногами взагалі не хожу, руками віджимаюся і потьопала.
Олена Борисівна теж із Донеччини. Торік у вересні окупанти знищили її будинок у Покровську. З рідних в жінки лише син, який зараз на війні, та онук.
Олена Борисівна, переселенка з Покровська:
– Чому ви не з онуком? – Двадцять років хлопчику буде, і обтяжувати його не хочеться, ну, куди тягатися зі мною. Він хотів мене із Дніпра забрати, а потім каже – бабусю, квартири дорогі, шість тисяч і комуналка, ну куди, йому було не зручно говорити, що я поїду сюди.
Світлана Агаджанян, представниця Благодійного Фонду “Схід SOS”:
Це сімдесять відсотків з них вони одинокі, в більшості із них вже немає куди повертатися.
Представники “Схід SOS” за час війни вивезли з прифронтових територій понад вісім тисяч осіб з особливими потребами. Але закладів, де можна розмістити таких людей, катастрофічно бракує. Тому волонтери самі відшукують в громадах вільні приміщення та облаштовують там геріатричні центри.
Світлана Агаджанян, представниця Благодійного Фонду “Схід SOS”:
Нема куди вивозити людей із Костянтинівки, з Дружківки, Покровська – це ті точки, де зараз максимально гаряче. І ми розуміємо, що насправді ця черга – це черга життя. Для того, аби врятувати життя цим людям, ми маємо відшукувати об’єкти і якомога скоріше проводити ремонт, аби звільняти транзит для подальшої евакуації.
Ця будівля в селі Стецевій – один із колишніх корпусів районної лікарні. У 2009-му її передали під стаціонарне відділення територіального центру. Через брак грошей працював лише перший поверх, другий – пустував.
Галина Дороніна, директорка Територіального центру обслуговування Снятинської міської ради:
Ніхто не хотів братися, тому що дуже великий об’єм робіт. На цьому поверсі тільки перегородки були дерев’яні міжкімнатні. У квітні 23 року координатор проєкту “Схід SOS” написав нам листа, що вони згідні взяти наш об’єкт і зможуть нам його добудувати. Натомість ми приймаємо 30 осіб маломобільних і десять немобільних, тобто лежачих, зі східних територій.
Окрім капітального ремонту, меблів та устаткування, представники “Схід SOS” замінили в будівлі систему опалення, встановили ліфт, облаштували укриття та пральню. Понад двадцять мільйонів гривень на реалізацію проєкту надали міжнародні партнери. А утримання центру взяла на себе Снятинська громада.
Галина Дороніна, директорка Територіального центру обслуговування Снятинської міської ради:
Ми прийняли персонал новий, медичних сестер, молодших медичних сестер, санітарок для того, аби люди мали гарний догляд. Люди мають чотириразове харчування, всі здружилися, всі по кімнатах. Ми старалися так селити хто з ким, бо вже дехто познайомився в Дніпрі, щоб була комунікація.
Юлія Іванівна в кімнаті з донькою Іриною. Їх евакуювали з Костянтинівки в листопаді минулого року. Хотіли виїхати раніше, але не мали куди. Ірина прикута до ліжка і потребує постійного догляду.
Юлія Орищенко, переселенка:
Дочка в мене інвалід першої групи, перенесла два інсульти і параліч. Іру винесли, мене винесли і так ми евакуювалися, і приїхали сюди. Тут нам звісно набагато краще – не чуємо тих вибухів, чисто, гарно. Я думаю, ми тут надовго залишимось. Тому що їхати нам нікуди.
Геріатричний центр у Стецевій – вже п’ятий, який за час війни відкрили представники Благодійного Фонду “Схід SOS” на Прикарпатті. Загалом по Україні їх більше як десять. І ще над кількома закладами зараз працюють.
