Колишня бойова медикиня Оксана Любінець, яка на початку повномасштабного вторгнення добровільно вирушила на фронт, сьогодні успішно реабілітується в цивільному житті, відкривши власну пекарню з унікальними рецептами.
Історія Оксани Любінець, ветеранки російсько-української війни з позивним “Мурашка”, є яскравим прикладом того, як українські захисники знаходять сили та натхнення для нового життя після повернення з фронту, трансформуючи бойовий досвід та спогади в основу власної справи.
Свій позивний жінка отримала від побратимів через особливості статури та неймовірну працездатність, що нагадувала їм про властивості маленьких, але надзвичайно сильних комах: “Своїм ростом, своєю вагою носила такий трошки більшенький рюкзак, броня – воно важило все разом дуже багато. Вони сміялися, що мурашка носить в багато разів більшу вагу за себе, і я схожа на неї. Плюс всюди бігала, всюди старалася встигати, всюди мене було багато”, – пояснює Оксана походження свого бойового імені.
З початком повномасштабного російського вторгнення, маючи медичну освіту та досвід роботи в лікарні, Оксана вирішила, що зможе принести найбільшу користь саме на фронті, тому вже 3 березня 2022 року подала заяву на мобілізацію:
“Так як у мене медична освіта є, так я багато років працювала в лікарні, тому в мене посада була визначена одразу – так я стала бойовим медиком”, – розповідає ветеранка про початок своєї військової служби.
Після короткої підготовки Оксана разом із бригадою вирушила на фронт:
“Кілька тижнів ми були тут десь так по різних розміщеннях, і на Великдень ми відправилися на фронт”.
Спочатку її підрозділ діяв на Донеччині, а пізніше – на гуляйпільському напрямку, де жінка виконувала складні завдання з медичного забезпечення бойових дій та евакуації поранених.
Восени 2024 року Оксана Любінець звільнилася з армії, проте навіть зараз їй важко розповідати про все пережите на війні:
“Я зовсім недавно вдома, так скажемо, і адаптація в цьому суспільстві, в так званому мирному житті, проходить, якщо чесно, важко. І ці історії, так, є їх багато. Можливо, колись і про них напишу”, – ділиться вона своїми відчуттями від повернення до цивільного життя.
Попри травматичний досвід війни, Оксана пригадує і світлі моменти фронтового життя, серед яких – історія з пораненим бійцем під час евакуації:
“Навіть під час евакуації ми забирали легкого пораненого, він був в свідомості, він гарно з нами… Він всю дорогу нам співав ‘Батько наш Бандера’. І ми співали разом з ним. Це викликає посмішку і такі теплі спогади. Він повернувся на службу, дальше служив, поки не отримав інше, складне поранення”.
Саме на фронті розпочалася її історія з випічкою – одного разу Оксана спекла хліб для побратимів, які щойно повернулися з позицій:
“Хлопці, котрі вийшли з позиції, там щось… ‘Так би з’їв свіжого хліба якогось, він прям пахне’. Кажу: ‘Які проблеми? О другій годині ночі я пішла місити тісто, щоб на ранок був хліб’”.
Цей епізод став поворотним у житті жінки після демобілізації. Шукаючи способи адаптації до мирного життя та боротьби з потягом повернутися на фронт, Оксана вирішила зайнятися випічкою професійно:
“Є така у нас деталь, коли тягне нас всіх назад. Так і я розуміла, що в мене вже був такий досвід, коли я верталася на фронт. Щоб мене не затягнуло, щоб я вже нарешті лишилася вдома, щоб я була з сім’єю, з родиною, мені треба щось робити. Буквально четвертий день після мого приїзду я вже зайнялася цією справою”, – розповідає Оксана.
Місяць тому вона відкрила власну пекарню, де випікає хліб, круасани та булочки за унікальними рецептами, багато з яких перейняла від своєї бабусі. Особливе місце в її асортименті займає “гуляйпільський хліб” – рецепт, що має особливе значення для неї: “Особливість в тому дуже проста – в тому, що він пікся в Гуляйполі. Його смакували хлопці”, – пояснює колишня медикиня.
Оксана пишається натуральністю своєї продукції та створенням унікальних смаків:
“Наші круасани з сиром – ми зробили кроасани з солодким сиром, їх немає ніде. По крайній мірі, я цим не цікавилася, але люди говорять, таких ще не зустрічали. Круасан з вишнею, з ягодою – без наповнювачів, без желейок. Ми даємо ягоду, цільну ягоду в своєму соці. Таких також немає”.
Пекарня швидко здобула популярність серед місцевих жителів та особливо серед військовослужбовців. Серед постійних клієнтів – пані Мар’яна, яка високо оцінює продукцію закладу:
“Я звичайно приходжу за дуетом, він просто безподобний! Кроасанчики моя дитина просто обожнює! Ми вже взяли різні: і з вишенькою, і з сиром, і з яблучком. Ролетик маковий, до речі, безподобний – ніде ще такого не їла. Дійсно смачно, знаєте, з любов’ю”, – ділиться своїми враженнями постійна клієнтка.
За словами Оксани, особливо приємно, коли до пекарні навідуються військовослужбовці та її побратими, для яких вона створює не просто випічку, а шматочок домашнього затишку в буремні часи.
“Інколи буває таке, – каже Оксана, – людина в мене була буквально вчора, взяла собі гуляйпільський хлібчик і багетик з льоном, потім вертається, каже: ‘Я там бачила бородинський, вже гуляйпільський з’їли, прийшла ще за бородинським’”.
Історія Оксани Любінець демонструє, як українські ветерани, попри складний досвід війни, знаходять у собі сили розпочинати нове життя, перетворюючи навіть найважчі спогади на джерело натхнення та основу для творчості й підприємництва, одночасно зберігаючи зв’язок із бойовими побратимами та військовою спільнотою.
