Калушанин Назар, який рік тому отримав важке поранення на фронті, розповів про свій досвід боротьби з окупантами на Київщині та Донеччині у складі 10 гірсько-штурмової бригади. Після протезування та реабілітації він продовжує службу в одному із ТЦК Івано-Франківської області.
Про це пишуть Версії з посиланням на Івано-Франківський центр комплектування та соціальної підтримки.
26-річний калушанин Назар, який відбивав атаки окупантів на Київщині та Донеччині у складі 10 гірсько-штурмової бригади, характеризує дні на фронті так:
“На нулі перша зброя – це лопата”.
Рік тому він отримав важке поранення – відірвало ногу. Після протезування та реабілітації Назар продовжує службу в одному із ТЦК Івано-Франківської області, повідомляє Івано-Франківський центр комплектування та соціальної підтримки.
Назар пішов на війну відразу після повномасштабного вторгнення, коли йому було 24 роки.
“Тоді була паніка, люди метушилися – магазини, продукти, не знали, на чому стоїмо. І я зрозумів, що в Україні біда. Ти й взяв і пішов, просто мовчки”, – пригадує боєць.
Після звільнення Київщини Назар у складі 10 гірсько-штурмової бригади воював на Донеччині.
“На Донбасі почались наші перші втрати. І тоді ми зрозуміли, що не так все просто. Пішли перші сльози, перші відправки додому. Перше правило на Донбасі – копати. Вище голови копаєш, щоб лишитися живим”, – розповідає військовий.
У травні минулого року захисник отримав поранення внаслідок мінометного обстрілу.
“Я три кроки не добіг до бліндажа – відірвало ногу. Права – посічена з осколками. Я – 300, перев’язую турнікетом. Далі вже чекав евакуацію. Обстріл продовжувався десь пів години, потім вже забрали”, – пригадує Назар.
Операції були дуже болючі, інколи хірургічне втручання робили навіть без наркозу. Медикам вдалося зберегти бійцю коліно. Назара визначили обмежено придатним до військової служби.
“Це боляче. Після того як ти це все пережив, і в тебе просто плюються. І кажуть, що ти не йдеш воювати: “Чого ти тут стоїш, такий-сякий?!”. Я просто мовчу. Мені немає шо сказати, – ділиться Назар. – Треба йти на війну. Люди бояться зараз, ненавидять нас. Нас проклинають (будемо говорити, як є). І я нікого не заставляю, але просто інколи з ними говорю і даю розуміння: якщо ми не підемо, то ми просто пропадемо. Нас просто знищать”.
