У селі Ільці Верховинського району тривають зйомки повнометражного комедійного фільму «Хроніки» від режисера Івана Кравчишина.


Перерва на каву та грим. На знімальному майданчику завжди весело

Знімають його за новелами львівського письменника й журналіста Богдана Волошина «Бурачковицькі хронічки». «Репортеру» вдалося побувати на кіношній кухні.

Новели Волошина — дуже кумедні, щирі, позитивні — про життя дивакуватих мешканців села Бурачковичі. Три твори мають різні сюжети, але пов’язані деякими героями.

Цікаво, що Іван Кравчишин збирався знімати цей фільм ще у 1990‑х, та, як завжди, бракувало грошей. І лише цього року зйомки таки розпочали. Головним майданчиком обрали Ільці. Знімати почали ще у квітні, але через постійні дощі «переїхали» в Добромиль, на Львівщину. А з 30 червня відновили роботу в Карпатах.

Труп за кермом

Зранку на знімальний майданчик, яким стало обійстя місцевої родини Сінітовичів, виїжджають кілька машин. Людей десь з 30: актори, режисер, помічники режисера, оператори, «світлячки» (освітлювачі) та «глухарі» (звукорежисери). Всі закутані, взуті у високі гумові чоботи.

Розкладається техніка, налаш­товують світло, огорожу, майданчик. У костюмерів і гримерів — своя робота. Режисер Іван Кравчишин постійно в русі, контролює все та кожного.


Усі з нетерпінням чекають, аби виглянуло сонечко. Хоч би на кілька хвилин, аби почати зйомки. А поки — ажіотаж біля столика з печивом і кавою.

Нарешті, заводять велику машину-кран. На довгій рухомій опорі прикріплена камера. На кузові — звукорежисери з різними мікрофонами та якимись приладами. У кабіні — режисер і головний оператор. Машина-кран слідує за раритетною «Победою» кудись вниз. Почалися зйомки.

Сьогодні знімають сцену, як два брати, з похмілля, везли свого покійного батька до нотаріуса. Коли ж на дорозі їх зупиняє пузатий, колоритний даішник, у братів переполох. За кермо садять мертвого батька…

Роль мерця грає 76-річний дідусь Іван Сінітович, господар обійстя. Сміється, що не боїться у труні возитись і грати мертвого, бо все одно скоро туди. А зараз — репетиція. Від зйомок дідусь у захваті. Дуже вже йому подобається отой рух.

«Сусідка раз питає, чуєте, з вашим дідом щось дуже лихо, — сміється його донька Аня Сінітович. — А то дзідзя так страшно загримували. Так і ходить цілий день».

Сінітовичі кажуть, що тепер, коли дивляться якийсь фільм, то розуміють, як багато над ним працювали, бо щодня самі бачать, «який то труд».

Метро в селі

На майданчику повно легкових та вантажних машин з написами «Кіностудія «Трембіта». Багато декорацій. Усе це — робота художника-постановника Олега Коваленка, який сидить на весільній площадці і задумливо курить. «Найважче у моїй роботі — не набрехати глядачам, — говорить художник. — Фантазія фантазією, та головне відтворити правдоподібно».

До речі, у пана Олега дуже реа­лістично вийшла станція метро, але зараз її розібрали. Лишилася хіба літера «М» і вказівник на сосні.

За сюжетом фільму місцевий дивак Іван Метробудівець після відвідин Києва захотів побудувати метро у рідних Бурачківцях. Не просте, а таке, яке б з’єднувало село з Міланом чи Лондоном, бо центр Європи — саме у Бурачківціях. Про це свідчить висока конструкція із вказівниками різних міст.

Трохи вище, на горі, стара хата, яку мають спалити в кінці фільму. Шкода, бо дуже гарна. Зніматимуть і на сільському стадіоні. Тут також побудували якісь конструкції. Для декорацій у селян поскуповували старі сараї. А деякі місцеві будівельники навіть перекваліфікувалися у постановників і допомагають декораторам.

До художника підходить костюмер Наталя Цибулько, перепитує, з якого боку у даішника мають бути нашивки. Вона та її колега Устина Сорока враховують кожну дрібницю, бо то важливо.

Бик, весілля, самогон

Другий режисер Олеся Герко ходить з папками, постійно на телефоні. Дуже вражена природою та місцевими людьми. У захваті й від акторів, а їх задіяли зі Львова, Тернополя, Дрогобича, Києва, Коломиї та Івано-Франківська.

«До цього часу працювала у кінопроектах, де були актори з Москви, — говорить Олеся Герко. — Думала, наші не мають такого досвіду. Але переконалася, що це дуже талановиті люди. Хочемо показати, що наші кращі».

До речі, у фільмі грають актори івано-франківського облмуздрамтеатру Володимир Пантелюк, Станіслав Білий і Любов Ніколаєнко.

«Я коли прочитав сценарій, то мало не брався за живіт, — розповідає Володимир Пантелюк. — Тут я граю весільного старосту. За сюжетом тут справжні пристрасті, сварки, скандали, але все з гумором».

Про те, як за сценарієм куми Алозій і Гриць шукали закопаний на городі самогон, розповідає Станіслав Білий. «Прокинулися з бодуна й забули, де закопали, а вже весілля йде, — розповідає про свою роль пан Станіслав. — Звернулися до Івана Метробудівця і шукали підземними ходами. Викопуємося звідтіля, а вже по весіллю».

Дуже колоритну весільну кухарку грає Любов Ніколаєнко. Пахтить люльку і тримає в руках як жінок, так і чоловіків. «Тут немає головних ролей, здається, у всіх епізодичні, хіба головний герой — бик, який з’являється у кожній новелі, — розповідає акторка. — Цей сценарій легкий і сатиричний. У нашому житті забагато драми та трагедії. Комедійне мені більше до душі».

До речі, про бика. За словами Олесі Герко, саме кастинг биків був найтяжчим. Одного взяли, то він був надто буйний і розганяв усіх на майданчику. А Дарова, величезного бика, який неподалік сумирно скубає травичку, привезли з Ужгорода.

З ним його господар пан Іван. Чоловік запевняє, що бик ручний, тому всі сміливо можуть підійти його погладити чи вилізти верхи. Нічого не буде.

Олеся Герко за сумісництвом грає роль Марусі — місцевої доярки, за якою упадають всі чоловіки на селі. «Вона не шльондра, просто у кожному чоловіку бачить свого, — говорить Олеся про свою героїню. — Не може відмовити. На фермі з маленького виростила оцього бика, який також має до неї почуття, тому ганяє всіх її коханців. Через це всі чоловіки у селі позначені його рогами».

Зйомки тривали до вечора, режисер — у роботі, аж підходити страшно. Але всього побаченого вистачає, аби з нетерпінням чекати на прем’єру. До речі, «Хроніки» планують випустити десь у вересні 2014 року.