Район, де проживають кілька тисяч циганів, знаходиться на околиці міста Берегово. Місце, забуте Богом і людьми. Тут, зазвичай, не бувають місцеві мешканці, та й потрапити сюди не так просто – лише з дозволу барона. Тут свої правила і звичаї, закони, усталені віками, пишуть Версії з посиланням на PRESS-ЦЕНТР.
Максимові теж довелося отримати дозвіл – місцеві просто так не пустили. Каже, що барон навіть дав у супровід свого похресника. Щоб водив по табору і залагоджував можливі конфлікти. На гроші натякав, та Максимові вдалося відбутися лише цукерками для ромських дітей.
Берегово – місто переважно з угорським населенням. Цигани теж перейшли на угорську мову в побуті. Хоча, при необхідності, вони заговорять і російською, але, швидше за все, коли будуть просити допомогти грошима «на лікування хворого родича».
Звичайно, зараз цигани живуть не в наметах і кибитках, але якість життя суттєво на краще не змінилася, пише блогер. Більшість будівель в таборі зовсім прості і кволі: вони зроблені з будівельного сміття або, в кращому випадку, із саморобної цегли. Доріг як таких тут немає і близько. Оскільки того дня моросив дощ, то багнюки було по коліна. З усіх радощів цивілізації – тільки електрика і чотири колонки з питною водою, які встановили недавно за гроші міжнародного гуманітарного фонду.
Свої хати опалюють тирсою або дровами. Посеред села кілька чоловік розгрібають купку тирси. Кажуть, що привезли її недавно, а до цього думали, що помруть від холоду. А хтось тягне додому стару шпалу – буде на дрова.
Місцеві дітлахи ходять до школи-дев’ятирічки. Директор каже, що є 800 учнів, та регулярно відвідують чоловік 200. Батьки не розуміють, яка користь від освіти. Уже з тринадцяти-чотирнадцяти років дітей долучають до роботи, часто забирають з собою в великі міста на будівництва, жебракувати на вулицях або переробляти сміття. Тут вже не до науки.
Втім, трапляється, коли випускники продовжують навчання – хтось іде в профтехучилище, аби вивчитися на швачку чи кухаря, а одна дівчинка нещодавно навіть на педагога пішла вчитися. Обіцяла повернутися у рідну школу, аби навчати циганських дітей. Однак це, радше, виняток, аніж правило.
Хол в навчальному закладі прикрашений прапорами України, Угорщини та національним прапором циган з червоним колесом на синьо-зеленому тлі. Є навіть портрет Тараса Шевченка. Щоправда, на ньому Кобзар чомусь із циганськими рисами обличчя.
А ще, зізнається Максим, що табір повністю зламав стереотип, що всі цигани злодії і шахраї. Каже, коли пропонував цукерку якомусь 12-річному хлопчакові, той чемно подякував і відмовився – сказав, що у нього вже є дві.
Читайте також: За бюджетні гроші хочуть облаштувати циганські табори водопостачанням
Подібні циганські райони в різних масштабах є в багатьох населених пунктах Закарпаття. Радянська влада намагалася соціалізувати цей народ, змусити їх працювати на заводах, в колгоспах. Але як тільки СРСР розпався, а промисловість померла, цигани знову виявилися потрібні лише самі собі.
Читайте також: Циган не хочуть брати в українські школи
У більшості з них немає документів, їм практично недоступна державна допомога і медицина. Максимум, про що може мріяти простий житель табору, – стати двірником на зарплату з жеку. У Мукачеві навіть стоїть пам`ятник циганові з мітлою, що дуже ображає тих представників народу, кому вдалося чогось досягти в житті.
