Для прикладу візьмемо ту ж дерматовенерологію.

Так, відкриваючи будь-який підручник, вітчизняний чи іноземний, з цієї галузі медицини в зазначені етіології (причини) більшості шкірних захворювань їх опис переважно якийсь доволі розмитий, так, начебто вчені автори й досі сумніваються в тому, що викликає ці хвороби, використовуючи фрази: прийнято вважати…; можливий спадковий генетичний фактор…;  розглядають за можливу причину…; можна вважати неврологічні чи психологічні розлади… і т.д..

А часто й, взагалі, відверто зізнаються у своїй профанації фразою: етіологія захворювання поки чи достеменно не з’ясована.

Але, як би там не було, всі дерматологічні захворювання таки прийнято вважати відображенням (дзеркалом) порушення функцій та захворювань певних внутрішніх органів людини. Адже, дійсно, можна провести паралель між ними та багатьма шкірними захворюваннями.

І, якщо не першу, то і не останню роль тут грають неврологічні та психоемоційні розлади, як у виникненні самого захворювання, так згодом і у його лікуванні.

Саме ці розлади із згубними хвороботворними думками виступають першопричиною наших захворювань, і, як не дивно це б звучало, але так стверджують навіть японські вчені. За допомогою несвідомого плину власних думок, люди створюють хворобу з нічого: з повітря, вакууму, просто використовуючи будь-який мікроорганізм.

А як щодо інфекції?

Фактично бактерії та мікроорганізми не повинні приносити для нас шкоди. Вони є складовою навколишнього середовища, і, в певній мірі, грають свою, не менш важливу роль. Всі чудово знають про мікрофлору людини, без якої неможливе існування людини. Але ж сама мікрофлора по суті складається з бактерій. Тільки в агресивних умовах мікроорганізми стають агресивними і токсикогенними. Луї Пастер, відомий вчений-мікробіолог колись сказав: “Мікроби – ніщо, ґрунт – це все”. А ґрунт (мовою науки – поживне середовище для них) ми удобрюємо позитивними думками, а негативними якраз навпаки – засмічуємо.

Прикладом може слугувати вірус звичайного герпесу, який вважається присутнім у понад 80% жителів планети Земля. Але у багатьох він так впродовж життя і не проявляється. В інших же, коли він все таки клінічно проявляється у вигляді везикулярних висипань на шкірі та слизових, то цьому переважно передують саме зниження імунітету, спричиненні іншими захворюваннями чи банальними перевтомою та психологічними переживаннями у формі безсоння, нервових розладів (зривів) тощо. Хоча деколи тут також може бути й інший шлях виникнення цього захворювання, а саме зараження від іншої людини при близькому контакті  в тому числі навіть через брудну склянку чи повітряно -краплинно при розмові за допомогою невидимих для людського ока крапель слини…

Щось подібне можна сказати й про решту вірусних інфекційних, грибкових та інших захворюваннях шкіри.

Sick man lying on sofa checking his temperature under a blanket

В даному випадку є два шляхи їх подолання. Перший шлях – це знищення інфекції з використанням зовнішніх та пероральних антибіотиків, протигрибкових засобів, імуномодуляторів чи стимуляторів  та інших фармакологічних груп ліків. І цим вилікувати лиш зовнішні прояви хвороби, якими, як уже згадувалося, і є шкірні захворювання. Проте, практика показує, що даний шлях не є ефективним, адже не знайшовши з допомогою різноманітних обстежень та аналізів внутрішньої причини і її не усунувши, ми тільки тимчасово прибираємо її зовнішні прояви на нашій шкірі. А паралельно з таким непрофесійним підходом до лікування ми можемо ще й сформувати резистентність нашого організму до різноманітних ліків та водночас створити стійкі види мікроорганізмів, котрих вже неможливо подолати попередніми препаратами. Тому, як наслідок, медицина змушена створювати більш потужні ліки, котрі мають все більш багатий хімічний склад, що водночас негативно позначається на нашому здоров’ї.

В цілому успішність даного шляху в 70% залежить від лікаря, не стільки в його теоретичних знаннях, як у практичних, а саме досвіді, якому надають превагу японці, та в 30% – від правильно індивідуально підібраних для кожного хворого ліків.

Другий шлях – паралельний першому. Ба, більше того. Від цього шляху суттєво залежить успіх першого. А сам цей другий шлях на всі 100% виключно залежить вже від самого хворого – це його власне бажання одужати.

Окрім чіткого слідування приписам лікаря та інструкціям сюди також входить і психологічне самоналаштування людини: варто забути про агресивні думки, хвилювання та емоції, адже вони, як ми знаємо, здатні створити середовище для розвитку патогенних мікроорганізмів. Варто налаштувати себе на позитив і повірити у своє одужання, а відповідно цим допомогти  лікарю та медикаментам виконувати  їхні роботу, підвищивши власний імунітет.

Адже беззаперечним є той факт, що песимісти ніколи не виліковуються, а віра, дійсно, творить чудеса.

І хоча офіційна, т. зв. наукова, медицина говорить про невиліковність багатьох таких  захворювань як псоріаз, нейродерміт, герпетиформний дерматит Дюрінга і т.д., на практиці доводилося бачити повне одужання від останнього захворювання, понад тридцятирічну ремісію поширеного псоріазу і ін.. Звісно, що переважно тут нема заслуги скептичної традиційної медицини, а на ряду із народними, ще поки мало дослідженими засобами, велику роль тут таки відіграє психоналаштування самого пацієнта.

Попри такі феноменальні випадки також кожен лікар розповість про певну категорію пацієнтів, яким, як це не дивно, «подобається» хворіти – ходити до лікарів і постійно на щось скаржитися. Можливо у такий спосіб, займаючи чиєсь ліжко-місце у палаті чи на прийомі у лікаря, ці люди компенсують свій брак спілкування? Але факт залишається фактом – такі люди є.

Саме тому сміливо можна сказати, що не існує невиліковних хвороб, існують невиліковні хворі.

Варто просто насолоджуватися життям і тоді не буде проблем зі здоров’ям. І так, це мій вибір.

Тарас Боднар

лікар-дерматовенеролог МЦ «Оксфорд Медікал»

вул. Василіянок, 1

(050) 3 777 299, (067) 3 777 299