До Дня Соборності України. Ростислав Держипільський – директор ...

Це – безліч допоміжних засобів, які заставляють вірити в переживання чи почуття героїв вистави. Так і в житті: деталі розповідають набагато більше. А що говорить про нас музика, яку ми слухаємо?

Ростислав Держипільський – український театральний режисер і актор, народний артист України, директор-художній керівник Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка, пишуть Версії з посиланням на Вежу.

– Яка музика Вам до вподоби зараз?

Я, як режисер, дуже часто маю справу з музикою для створення вистав. Тому цей спектр широкий: починаючи від класики й завершуючи суперсучасними хітами. Все ж я фанат української музики, яка зараз є досить якісним продуктом. Вже тривалий час із величезним задоволенням слухаю пісні гурту “Океан Ельзи”. Це пов’язано не тільки з тим, що я особисто знайомий з лідером цього гурту. Для мене важливо, що в них немає беззмістовних музичних композицій, кожна з них  окрема філософія та історія. Дуже часто рядки, які пише Святослав Вакарчук, зіставляються з моїми особистісними відчуттями й тим, що в цей момент відбувається в нашій країні чи світі загалом. Мені подобається, як їхні пісні балансують на певній межі, хоч і немає там дуже закрученого, складного сенсу. Я просто відчуваю цю музику, яка є дуже близькою мені.

 

– Візуально Ви досить схожі зі Святославом Вакарчуком. Це вплинуло на вашу прихильність до гурту “Океан Ельзи”?

Ні, схожість жодним чином не вплинула на це. Її можна сприймати більше як бонус (посміхається).

 

– Якщо пригадати Вашу юність, якою була перша куплена Вами музична касета?

Це була касета з піснями “Modern Talking”. Здається, тоді я був у шостому класі, а цей дует був дуже популярний. Тоді батьки купили магнітофон “Електроніка”, мабуть, перший на нашій вулиці у Косові.

  

– Під яку музику полюбляли танцювати на дискотеках?

Під усі популярні на той час пісні. На жаль, в тому переліку була й російська попса. Пам’ятаю, як вмикали “Дым сигарет с ментолом”, Доктора Албана, “Happy Nation”. Дискотеки були здебільшого в Будинку культури, але можна було ще й в сусіднє село піти.

 

– Ходили з магнітофоном на плечі слухаючи музику?

Це вже було пізніше, коли я вступив у львівський виш. До речі, наприкінці 80-х відбулись перші фестивалі “Червона рута” у Чернівцях, що мені дуже подобалось. Тоді відбувалось певне відродження української сучасної музики.
Ще в нашій родині були платівки “Тріо Маренич”, що теж пригадується з тих часів.

  

– Розкажіть про період, коли Ви були учасником гурту “Галілео Галілей”.
Насамперед, я закінчив музичну школу по фортепіано, навчився грати на гітарі й дуже хотів співати. Під час навчання на акторському, я ще удосконалив свої музикальні здібності та вже писав вірші, пісні. Пам’ятаю, намагався самостійно налагодити зв’язки з деякими зірками, підходив до чоловіка Руслани Лижичко. Пізніше переїхав до Івано-Франківська, познайомився з Валерієм Лазарчуком. Ми жили в гуртожитку в одній кімнаті, обидва мали гітари й в результаті вирішили створити такий симбіоз.

Відверто скажу, мені не соромно за ті часи, за нашу музику, рівень поезії. Тоді нам казали, що ми випередили час.
Я був (і є) патріотом й хотілось стати відомим, щоб була змога відстояти національну ідею, українські цінності.

 

– Які виконавці стали зразком для гурту “Галілео Галілей”?
Ми орієнтувались і на українських, і на закордонних виконавців. Мені дуже подобалась музика “Red Hot Chili Peppers”, “Scorpions”. Серед вітчизняних – “Океан Ельзи”, який тільки починав свій творчий шлях. Проте, ми не намагались копіювати ці гурти, хоч це був би непоганий шлях. Ми створювали свій продукт, який подобався не тільки нам. Іноді ми чули, що наші пісні надто театралізовані, але так було цікавіше. Ми створювали небанальну музику, в кожну пісню вкладали сенс.

 

– Плануєте відродити гурт, або створити новий?
Напевне, це було б вже недоречно. Можливо, цікавим було б створити якийсь незвичний формат, виконати пісню під оркестр чи ще щось. Втім, це була б така одноразова акція, але не відродження гурту. На все був свій час.

 

– Якою музикою Ви надихаєтесь під час роботи в театрі?
Для мене музика має велике значення в процесі постановки вистави. Це може бути й народна пісня, яка відкриває мені суть певної сцени. У роботі мене надихає дуже різноманітна музика. Наприклад, “Оскар і рожева пані” у нас під музику гурту “Океан Ельзи”.

Також моїми фаворитами є формація “NOVA OPERA”- музика Романа Григоріва та Іллі Разумейка. Мені дуже подобається те, що вони роблять, зокрема опери, які були створені спільно з Владом Троїцьким. Тут варто згадати й нашу виставу “HAMLET”, а в перспективі ще й виставу “Ромео і Джульєтта”.
Вже тривалий час я працюю з Наталією Половинкою, яка дуже допомогла нашим акторам розвинути в собі певні музикальні здібності. Це можна прослідкувати у виставі “Вона  земля”. На додаток, я ще й фанат співу Наталії.

 

 

– Як Ви відчуваєте, яка музика може найкраще передати почуття акторів під час вистави?
Насправді, таке відчуття приходить згодом. Зміст пісні має підсилювати певну ситуацію на сцені. Коли знаходжу потрібну композицію  можу будувати цілу виставу. Для режисера музика  це полотно для творення.

Христина Ткачук

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!