Потрапивши у Кути відразу задаєш собі купу питань, на які проста логіка не дає відповіді, навіть на питання, що першим спадає на думку – чому наголос у назві падає на другий склад? Чому віденська сецесія? Чому неоготичний та бароковий костьоли? Чому в селищі за 10 км від Косова (колись одного з кращих курортів Речі Посполитої) старовинної (і цікавої) забудови більше ніж в самій столиці карпатських сувенірів?..
В Карпатах часто наголоси падають не на той склад, який ми вважали б логічнішим, але можливо питання до нашої логіки і понять про милозвучність, бо наприклад для російськомовних людей назва Лисянка (наголос на перший склад) звучить завжди як те саме із наголосом на другий склад.
А от на решту питань існують чіткі відповіді, які базуються на історичних передумовах виникнення і функціонування селища (а колись містечка). Відразу розчарую (й можливо ображу) людей, які вживають термін «селище міського типу» – почитайте Конституцію України, статтю 133, в якій чітко записано:
систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села
Ви там побачили місто сільського типу, чи то селище міського типу? Це черговий радянський брєд, який у інших країнах немає аналогів, і в Україні, нині, селище міського типу – одиниця без правового статусу, а точніше помилка, тривалістю у 25 років.
Кути вперше в письмових документах згадуються під 1427 роком. Давність поселення можна пояснити поширенням в цій місцевості, біля ріки Черемош, солеваріння: селяни тікали сюди, щоб заробити грошенят, а потім, часто, й залишались. Але статус міста Кути отримали у 1715 році – тоді їм польський король надав Магдебурзьке право.
Здавна більшість населення Кутів було православним, але перебуваючи у складі Речі Посполитої, ще у 17 столітті головною конфесією тут стала греко-католицька. Були й римо-католики, які ще у 18 столітті звели собі храм. Нині у центрі Кутів стоїть високий неоготичний костьол, зведений, ймовірно на початку 20 століття на місці старого. Хоча місцеві джерела датують його все тим же 18 століттям, але стиль вказує на інше – можливо храм є результатом перебудови старого.
Костьол Ісуса Христа діючий, що вказує на присутність римо-католицької парафії у Кутах. На одному із кутків споруди ми знайшли польський геодезичний репер міжвоєнного періоду.
Із кінця 18 століття й до 1920-го Кути входили до Австрійської (Австро-Угорської) імперії. Від того часу і збереглася старовинна житлова та адміністративна забудова, зокрема центральна площа (типова для усіх європейських міст і містечок) із ратушею, народний дім (нині будинок культури), численні будиночки, зведені у стилі віденської сецесії – вони нагадують вілли на околицях Старого Львова. Чому нічого подібного майже не збереглося у Косові? Місцеві краєзнавці дали чітку відповідь: Косів лежав на лінії фронту і неодноразово переходив із рук в руки в часи Другої Світової; його нещадно бомбили і нині можна лише гадати, як виглядав польський гірський курорт у міжвоєнний період.
У Кутах на початку 18 століття з’явилася вірменська громада. Вірмени, як прекрасні торгівці та ремісники, підняли містечко на інший рівень. В першій половині 18 століття вони звели собі прекрасний бароковий храм. Нині вірмен у Кутах практично немає (одна тьотя Тося осталася – так мені сказали перехожі), тому храм належить православній громаді (церква святого Володимира УПЦ КП).
Після захоплення Вірменії турками вірмени масово мігрували із своєї країни. От тоді вони з’явилися у багатьох європейських, в тому числі українських, великих містах: Львові, Кам’янці, Станіславі. На відміну від цих великих міст в Кутах вірмени не сполонізувалися і до початку 20 століття ще розмовляли рідною мовою. І українською, адже вони часто брали змішані шлюби із місцевими жителями.
На початку 20 століття у Кутах мешкало 1,5 тисячі вірменів. Місцеві краєзнавці кажуть, що за століття вони так асимілювалися, що зараз їх важко виокремити серед українців, лише коли у Косів на ринок приїздять групи україномовних смаглявих чорнявих покупців, тоді кажуть: «То із Кутів приїхали».
Вулички Кутів, вузькі й кривуваті, вказують на колишній міський статус, А навколо розкинулись Покутсько-Буковинські Карпати. За Черемошем, через який перекинуто міст, починається Чернівецька область – колись там була Румунія, а тут Польща. Міст будували сумісно поляки і румуни у кінці 20-х років.
Кути – Гуцульщина, за Черемошем теж Гуцульщина, а там далі перевал Німчич, Протяте Каміння і Соколине око. Але то вже інша історія. Про це пишуть Версії з посиланням на Україна Інкогніта.
