Ніколи не забути: останнього бандерівця з Волині радянська влада розстріляла 1989 року

961 рік. Разом із дружиною Ганною на поселенні на Колимі.

Каральна радянська машина нещадно нищила патріотів України. Тільки повстанців і тих, кого підозрювали у зв’язках з ОУН-УПА, закатували 155 тисяч! Арештовано було ще понад 100 тисяч бандерівців. Скільки родин вивезли у заслання, вже точно ніхто не порахує, адже з них тільки 200 тисяч осіб було вислано з рідних земель довічно.

Досі офіційно було відомо про двох останніх повстанців, яких уби­ли в ході оперативно-військової операції біля хутора Лози Підгаєцько­го району Тернопільської області 14 квіт­ня 1960 року. Але нещодавно знана луць­ка дослідниця Леся Бондарук відшукала в архівах відомості про те, що останньо­го повстанця стратили 1989 року, тобто у часи, коли почала відроджуватися Неза­лежність! І сталося це на Волині, пишуть Версії з посиланням на ВЗ.

Один брат пішов у Червону армію, двоє — в УПА

Іван Гончарук був уродженцем села Грудки Камінь-Каширського району. На його дитячу долю випало багато ми­тарств. Коли мав три роки, помер батько, і мати залишилася сама з трьома сина­ми та донькою. Іван був наймолодшим, та разом зі старшими ставав до всякої роботи. А тримали вдома двох корів, ку­рей та свиней, обробляли чотири гекта­ри землі.

1939 року прийшли на Полісся «совє­ти». А 41-го Грудки окупували нацисти… Мав Іван за плечами шість класів поль­ської школи, хотів ще вивчитися на слю­саря, та науку мусив перервати. Бо мати, яка на господарці лишилася сама, по­требувала його помочі. Мав тоді 19 літ. Сестра Домна вже вийшла заміж та пе­ребралася жити до чоловіка, брат Ієв служив у Червоній армії, а Яків пізніше пі­шов в УПА й загинув.

Коли ж нацисти відступили й знову по­чалася мобілізація до радянських військ, мали забрати й Івана. Але він із Грудок втік. Якийсь час переховувався у сестри, а звідти улітку 1944-го пішов з хлопцями з лісу. У той час до лав УПА ставали жите­лі й сусідніх сіл. Це Осівці, Видерта, Воє­гоща, Мостище… Відомо, що Іван Гонча­рук входив у боївку, якою керував Фадей Бродовський на псевдо Збруч.

Гончарук мав псевдо Лісовий та був господарчим — займався переважно збо­ром від населення продуктів та одягу для повстанців. Іноді брав участь у бойових операціях, де його ставили вартовим, — розповідає Леся Бондарук, кандидат історичних наук, співробітник Інститу­ту національної пам’яті. — Група «Збру­ча» відбивала напади «стрибків» з НКВС, карала їхніх донощиків, через яких за до­помогу УПА засуджували або вивозили у Сибір сотні сімей, розправлялася з пар­тійними активістами, які вводили людей в оману комуністичною ідеологією.

Серед повстанців був також Іларіон Цюрик на псевдо Калина. Якось він під­стрелив місцевого енкаведиста Миколу Найдича. Чоловік вижив. Саме його до­нос через сорок літ (!) посягне на життя Лісового.

Смертний вирок замінили на 20 років Колими

У серпні 1945-го органи НКВС завели оперативну справу під назвою «Лісові» — для знищення боївки Збруча. Згідно з ін­формацією, яку вони мали і яку опрацьо­вувала Леся Бондарук, у «банду» входили 27 членів ОУН. Із них 16 було вбито, 6 аре­штовано, одного захоплено, а троє при­йшли повинитися. Останнього, Калину, тоді вирахувати не вдалося. Згодом його все ж взяли як «одиночку» і засудили до розстрілу — вирок виконали 1952-го.

Іванові Гончаруку та ще двом побрати­мам теж «світила» страта. Друзів розстрі­ляли, а йому вирок замінили на 20 років каторжних робіт і п’ять років «поразки у правах».

— У документах йдеться, що Лісо­вий працював на Колимі різноробом на штатних і неоплачуваних роботах, — роз­повідає далі кандидат історичних наук. — Коли у 1955−1956 роках у радянських концтаборах переглядали справи засу­джених за політичними статтями, бага­тьом політв’язням скорочували терміни ув’язнення і звільняли. Написав заяву на перегляд й Іван Гончарук. А 17 серпня 1956 року його із «Севвостлага» МВС СРСР ви­рішило звільнити — «за недоцільністю по­дальшого утримання в ув’язненні».

Додому повернутися права не мав

Доля подарувала йому свободу, та не дала квитка додому, адже на Волинь по­вернутися вчорашній повстанець не міг. Влаштувався в одній з військових час­тин кухарем, познайомився на Колимі з українкою Ганною Проценко, яка труди­лася там швачкою, і створив з нею сім’ю. Невдовзі Іван на чужині став батьком — кохана народила йому донечку Наталю та сина Юрія.

А душа тужила за батьківщиною. Мрія була одна — повернутися в Україну. Раз на три роки йому вдавалося під час від­пустки побувати у рідних Грудках. Цілу­вав отчий поріг і вклонявся кожній тра­винці, що росла біля хати. Так хотілося побути тут довше, але знову чекала да­лека дорога. У тих подорожах бачив сенс життя. «Погано на мене тоді ніхто не ка­зав. Усі люди ставилися добре, жодного зауваження не було», — згадував чоловік.

Аж це Ганнусині батьки придбали їм невеличкий будиночок на Харківщині. Переїхали Гончаруки з Колими в Украї­ну у 1975-му, коли Іван вже був пенсіоне­ром. Невдовзі померла його сестра До­мна. Брат час від часу навідувався до неї на могилу. Приїхав і на десяту річницю її смерті. Постояв на службі у храмі в сусід­ніх Осівцях, провідав родину і повернув­ся на Харківщину. А через рік пенсіонера арештували — на підставі «злочинів, про які раніше не було відомо слідству».

Леся Бондаренко знайшла в архіві ім’я того, чиї свідчення лягли в основу брех­ливих звинувачень. Це згаданий вже Ми­кола Найдич, він же — сусід Гончаруків у Грудках.

— Найдич багато років воював з До­мною за земельну межу між їхніми госпо­дарствами. Сусідка померла 1976 року, тож, вочевидь, з’явилася надія на пере­могу в цьому протистоянні, — припускає співробітниця Українського інституту на­ціональної пам’яті. — Але на похорон, а згодом і на роковини, почав приїжджа­ти її брат Іван. Стало зрозуміло, що межа буде незмінною. Щоб помститися, а можливо, і виконати нове завдання, Ми­кола Найдич написав заяву на Гончарука.

Чоловіка звинувачував у тому, що той колись так побив його матір, що жінка померла, а також у кількох убивствах.

«Перед людьми і совістю я чистий…»

Наближалася 70-та річниця Жовтне­вої революції. Суд над останнім банде­рівцем відбувався у Камені-Каширсько­му. Він тривав п’ять днів й припав якраз на Покрову — головне свято для вояків УПА. На судове засідання викликали 14 «потерпілих» і 33 «свідків». Хоча, як по­тім з’ясувалося, особисто знали чолові­ка лише п’ятнадцятеро.

Це виглядало на виставу, — записа­ла науковець спогади Наталії Воронової, доньки Івана Гончарука. — Нагнали повний зал народу. В основному школярів та під­літків. Батько тримався, хоч і був пригні­чений. Напевно, здогадувався, яким буде вирок. Мама побігла до того виходу, яким тата завжди виводили, щоб встигнути хоч доторкнутися до нього, підтримати. Та солдат так сильно її відштовхнув, що на вулиці мамі стало погано.

Для покарання повстанця використа­ли Постанову Президії Верховної Ради СРСР, яка як виняток дозволяла застосо­вувати смертну кару до карателів, що ді­яли в роки війни і тих, хто брав особисту участь у вбивствах. І хоч всюди Іван Гон­чарук фігурував як вартовий, що лише стояв на чатах (часто і це «свідкам» допи­сували), і слідчі не змогли довести жод­ного вбивства за його участі, а смерть матері Найдича, згідно з довідкою, на­стала внаслідок онкозахворювання, ви­рок м’якшим не став…

Захисником Івана Гончарука був прав­дивий адвокат луцької юридичної кон­сультації Іван Британчук. Він доводив не­винність свого підзахисного, говорив, що за ці злочини повстанець вже відси­дів на Колимі. А Лісовий в суді наголосив: «Перед людьми і совістю я чистий, нікого не вбивав…». Та чоловікові таки оголоси­ли смертну кару. Коли вирок прозвучав, запанувала тиша. Її перервали чиїсь при­глушені аплодисменти.

19 жовтня 1987 року в Луцьку суд­дя Борис Плахтій і народні засідателі Б. Панчук та Г. Артеменко підписали смертний вирок. Адвокат повстанця по­дав касаційну скаргу. Та вирок лиши­ли без змін, у помилуванні відмовили. Останнім пристанищем Івана Гончарука стало луцьке СІЗО. Звідти його перевез­ли до столиці, де відразу й стратили. Міс­це поховання батька-героя дітям невідо­ме. Єдине, що від тата їм залишилося, це — зламаний зубний місток. Його захоро­нили вдома замість тіла…

Фото з архівів

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!