Безпрецедентна справа розглядається в Рівному. 93-річний полковник КДБ у відставці Борис Стекляр, дізнавшись про те, що розсекречена інформація про його діяльність в органах держбезпеки на Волині в 1940-1950-х роках, звернувся до Рівненського міського суду з позовом, вимагаючи заборонити доступ до своєї особистої справи, що зберігається в архівах СБУ.
У цих матеріалах йдеться про винищення чекістами українських патріотів – бійців ОУН-УПА. Зокрема, Борис Стекляр був причетний до вбивства в 1952 році відомого українського художника, одного з керівників українського націоналістичного підпілля Ніла Хасевича, пишуть Версії. з посиланням на ФАКТИ.
Ніл Хасевич, автопортрет
Ніл Хасевич вважається творцем візуального образу УПА, – розповідає історик, громадський діяч, завідувач відділом Інституту досліджень Волині Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук. – Видатний художник-графік, ілюстратор багатьох видань Української Повстанської Армії діяв у підпіллі під псевдонімами Бей і Зот. Ніл Хасевич закінчив Варшавську академію мистецтв і як художник отримав міжнародне визнання. Сьогодні його твори знаходяться в приватних колекціях Західної Європи і США.
Підпільна художня творчість Хасевича почалося в 1943 році, коли він вступив до лав УПА, а в 1949 році став одним з керівників повстанської армії. Художник створив близько 250 графічних творів. Він оформляв антирадянські листівки, бофони (грошові квитанції ОУН-УПА), малював карикатури, робив портрети повстанців, а також займався виготовленням кліше і печаток.
Коли СРСР заявляв, що УПА вже немає, на Заході продовжували друкувати гравюри Хасевича. У 1951 році роботи українського художника виявилися в руках у делегатів Генеральної Асамблеї ООН та зарубіжних дипломатів і незабаром були надруковані в альбомі «Графіка в бункерах УПА» в філадельфійському видавництві «Пролог». Оприлюднення за кордоном творів підпільного художника стало для нього, по суті, смертним вироком. З Москви надійшло розпорядження «припинити антирадянську діяльність» Хасевича. Для його розшуку і знищення була створена спеціальна оперативна група, очолювана капітаном держбезпеки Борисом Стекляром.
У 1940-1950-х роках Борис Стекляр вважався одним з головних фахівців з боротьби з українськими націоналістами на Рівненщині
Про долю Ніла Хасевича стало відомо з розсекречених кримінальних справ і протоколів допитів повстанців, що зберігаються в архівах Управління СБУ в Рівненській області. Ці матеріали прояснили і масштаб діяльності українських повстанців.
– 1943 рік на Волині став переломним етапом у становленні українського визвольного руху, – продовжує Ігор Марчук. – Тисячі місцевих жителів влилися в ряди Української Повстанської Армії та відвоювали окремі регіони у фашистів, припинивши постачання живої сили і сировини для потреб Третього рейху. У підземних схронах УПА діяли дві потужні підпільні друкарні. Там друкували пропагандистські листівки, газети, брошури. Нацистський генеральний комісар Волині і Поділля рапортував до Берліна 30 квітня 1943 року про те, що захід і південь Волині остаточно «окуповані українськими національними бандами». Гітлерівці не змогли знищити повстанців. Ситуація в Західній Україні кардинально змінилася з поверненням радянської влади на початку 1944 року. Почалися масові облави – їх проводили внутрішні війська НКВС, активно вербувалася агентура з числа захоплених членів і прихильників ОУН-УПА. Співробітники НКВС і НКДБ в кожному районі становили картотеки на активних націоналістів з метою подальшої ліквідації.
З розсекречених документів СБУ випливає, що завдання з розшуку Ніла Хасевича Борис Стекляр отримав особисто від одного із заступників начальника КДБ: «Рівненським управлінням розшукується один з керівників українського націоналістичного підпілля на території Рівненської області Хасевич, 1905 року народження, українець, походить із родини служителя релігійного культу, з вищою освітою, закінчив Варшавську академію мистецтв. Діє під псевдонімами Зот, Бей ». Стекляр встановив, що художник ховається на кордоні двох областей – Волинської та Рівненської.
Я робив свою справу, – сказав полковник Борис Стекляр в інтерв’ю одному російському виданню. – Ті, хто залишився в живих з бандерівців, – наша біда “
Повстанці дуже цінували і берегли Зота, на конях перевозили його з одного законспірованого місця в інше. Місця розташування бункерів знали тільки особисті охоронці Хасевича та деякі керівники підпілля. Художник, який був інвалідом з 17-річного віку (втратив ногу, потрапивши під поїзд), працював в дуже складних умовах, місяцями не виходячи з укриттів, при поганому освітленні і нестачі повітря.
Енкаведешники безуспішно шукали бункер Хасевича, поки не розшифрували документи, знайдені в одному з схованок. У них говорилося про заготівлю для художника п’яти кілограмів паперу і вишневого дерева для роботи. Вказувалося також місцезнаходження укриття – біля села Сухівці, в 12 кілометрах від селища Клевань Рівненської області.
У розсекреченій доповідній записці Стекляр повідомляє: «Вхід у бункер був досить добре замаскований, і помітити його було неможливо. На рівному земельній покриві була викопана невелика ямка, приблизно сантиметрів 35 глибиною, а тільки потім був виявлений туго пов’язаний сніп соломи, яким був закритий вхід в бункер. Витягнувши цей сніп, ми кинули всередину бункера кілька гранат. Через деякий час почали діставати звідти тіла і речі. Першим витягли бандита Зота, а потім ще двох. Крім того, з притулку були вилучені зброя, різна націоналістична література та ОУНівські документи ».
Про вбивство Хасевича Борис Стекляр також пише в книзі «Чекісти розповідають» (1985 рік):
«Капітан голосно крикнув:
– Зот! Ви обкладені з усіх боків. Пропоную здатися без бою. Від імені Радянської влади обіцяю, що в цьому випадку вам буде надано поблажливість. Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!
У відповідь мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув з сумки гранату РГД. Глухо пролунав під ногами вибух, в трьох місцях з-під снігу пробивалися тремтячі на ранковому сонячному світлі ледь помітні струмочки диму, – значить, тут приховані виходи хитромудрої системи повітряного забезпечення бункера. У кожен повітряний канал ми вистрілили димової ракетою, щоб змусити бандерівців покинути притулок. Живих в бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря побачили три трупи. У одного з них не було ноги – це був Зот. У руці бандит стискав автомат. Раніше з одного перехопленого донесення стало ясно, що Зот не тільки основний виробник націоналістичної літератури та документів, але взагалі велика постать – керівник технічної ланки центрального і крайового проводів ОУН і єдиний в Рівненській області член так званої УГВР (Української головної визвольної ради) ».
Тіла загиблих воїнів УПА на три дні виставили на огляд в Клевані – для залякування населення. А потім вивезли в невідомому напрямку. Могила художника і двох його товаришів, що поділили з ним смерть 4 березня 1952 року народження, до цього часу не знайдена.
Український інститут національної пам’яті направив звернення в архів СБУ з проханням ознайомитися з особистою справою Бориса Стекляра. З відкритих джерел відомо, що Борис Стекляр прийшов у військкомат добровольцем 26 червня 1941 року, через тиждень після закінчення середньої школи. Його призначили на посаду мотоциклетного кулеметника. Вже на початку війни під час важких оборонних боїв був двічі контужений. У жовтні 1941 року після виписки з госпіталю пройшов навчання в навчальній роті винищувачів танків і в грудні направлений на Калінінський фронт, де був відібраний у взвод полкової розвідки. Тут воював до грудня 1942 року, поки не отримав поранення в ногу під час захоплення «язика».
Після госпіталю, з січня 1942 по березень 1943 року, Стекляр командував відділенням розвідки 491-го протитанкового артилерійського полку, який в той час вів бої під Сталінградом. За ряд успішно виконаних бойових завдань отримав звання сержанта і був нагороджений медаллю «За відвагу». З березня 1943 по березень 1944 року навчався в першому Ленінградському артилерійському училищі, закінчив його з відзнакою і отримав військове звання молодшого лейтенанта. Після закінчення училища Стекляр був призначений командиром взводу розвідки 211-го артилерійського полку 61-ї армії 1-го Білоруського фронту. У його складі брав участь у визволенні Білорусії влітку 1944-го. За два місяці боїв за переданими їм даними знищені чотири доти з кулеметами, два бліндажа, пригнічений вогонь мінометної батареї, кількох кулеметних гнізд, вбито до сотні гітлерівців. Борис Стекляр брав участь у звільненні Прибалтики і Польщі. У травні 1945 року був призначений командиром роти Смерша в Берліні. Майже відразу він отримав пропозицію працювати в КДБ. Після закінчення школи контррозвідки відмовився від роботи в Москві і попросив направити його в Західну Україну. У 1976 році начальник відділу Рівненського обласного управління КДБ полковник Борис Стекляр вийшов у відставку. Після чого близько тридцяти років очолював міжнародне агентство «Інтурист» по місту Рівне та області.
Коли Борис Стекляр дізнався, що розсекречена інформація про діяльність в органах КДБ на Волині, то звернувся до суду з проханням заборонити доступ до його особової справи.
– Офіційно архіви, що стосуються репресивних органів і їх штатних або позаштатних працівників, є відкритими, – розповів начальник управління Українського інституту національної пам’яті Ігор Кулик. – Проте ветеран КГБ в судовому заяві попросив заборонити дослідникам тоталітарного режиму доступ до матеріалів своєї минулої діяльності. Посилаючись на Закон «Про інформацію», він наголошує на неприпустимості використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Однак дія Закону «Про захист персональних даних» на таких осіб не поширюється, а доступ до архівних справ не може бути обмежений. Суспільство, яке пережило жах тоталітаризму, має право знати, хто саме здійснював репресивну політику, вбивав, відправляв у табори. Це право задекларовано також в Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо європейської політики доступу до архівів.
Стекляр причетний до ліквідації багатьох українських підпільників, в тому числі Ніла Хасевича. Дії полковника КДБ в період Другої світової війни за міжнародними законами кваліфікуються як злочини проти людства і можуть бути прирівняні до діяльності відомих військових злочинців, яких в наш час судять в країнах Балтії. Цікаво, що Стекляр досі числиться впливовою фігурою в органах СБУ, є керівником громадської організації «Розвідники», почесним ветераном. Нам дуже важливо на прикладі Стекляра показати, які антизаконні, людиноненависницькі методи використовувала радянська влада для боротьби з українськими націоналістами, щоб таке не повторилося в майбутньому.
Журналісти безуспішно намагалися поспілкуватися з Борисом Стекляр. Лише почувши назву газети, він крикнув: «Ніяких інтерв’ю! Ви антикомуністичне видання! »Хоча Стекляр категорично не розмовляє з українськими журналістами, він із задоволенням дає інтерв’ю російським ЗМІ. Одному російському виданню на питання щодо знищення українських націоналістів колишній кадебіст відповів: «Це була моя робота. Я робив свою справу. Ті, хто залишилися в живих з бандерівців, – наша біда ».
– Навіть якщо суд заборонить управління СБУ розсекречувати особисту справу Бориса Стекляра, є багато інших викривають його документів, – запевнив історик Ігор Марчук. – Спроба приховати інформацію тільки посилила інтерес до Бориса Стекляра. У 40-50-х роках минулого століття він був одним з головних фахівців з боротьби з українськими націоналістами на Рівненщині. За свою кар’єру отримав вісім орденів. Три – за участь у Другій світовій війні, а решта – за роботу в КДБ.
Ніл Хасевич, згідно повстанським документам, був нагороджений тричі. 11 жовтня 1945 року наказом головного командира УПА Романа Шухевича політпрацівник Бей (УПА-Північ) отримав бронзовий Хрест Заслуги. Другу нагороду – срібний Хрест Заслуги – йому вручили в 1948 році. Про третє нагородження Ніла Хасевича міститься інформація в некролозі: «Багаторічний член ОУН, видатний художник-графік нагороджений золотим Хрестом Заслуги та медаллю« За працю в особливо важких умовах ».
За рік до смерті Ніл Хасевич в своєму листі за кордон писав:
«Державна безпека вже знає, хто ховається під псевдонімами Бей і Зот, а мої земляки не знають. Я хочу, щоб вони знали і знав весь світ. У своєму житті я, здається, втратив уже все, але поки залишатиметься хоча б одна крапля моєї крові, буду боротися з ворогами свого народу. Визвольна боротьба триває, українці борються. Слава Україні!”
