Іноземців у Франківську більшає, можна навіть не рахувати, й так видно. І більшість із них – студенти з Азії, Африки, навіть Європи. Як до цього ставляться самі мешканці міста та чи комфортно тут гостям?

Про це пишуть Версії з посиланням на Репортер.

«Репортер» провів своє, неформальне і не наукове соцопитування. Результати свідчать про те, що франківці до іноземців ставляться толерантно. Так, із 44 опитаних на вулицях міста респондентів лише одна (!) людина висловилася проти представників інших національностей та рас, причому обґрунтувати свою позицію не змогла. Просто проти. Решта казали, що ставляться або позитивно, або нейтрально, а 27 навіть не проти, щоб хтось із іноземців став частиною їхньої родини.

Цей напис на вулиці Чорновола – один із небагатьох, які на сьогодні лишилися у Франківську. Більшість замалювали, причому недавно – фарба свіжа.

«У нас вдома часто бували гості – з Японії, Індії, Африки – тому моя сім’я до цього ставиться спокійно, – каже Богдан (люди на вулицях зазвичай просять не називати їхні прізвища). – Та мені й самому доводилося бути іноземцем в інших країнах. Та мені найбільше подобаються африканці – вони найтолерантніші, а ще цікавляться нашою культурою, мовою, навіть носять вишиванки».

«Наше місто – відкрите й сучасне, тому в ньому просто повинні бути іноземні студенти. Це сприяє розвитку як нашої, так і їхньої культури», – говорить Степан Процюк, письменник, викладач Прикарпатського національного університету.

Після таких коментарів здається, що місто толерантне, люди хороші, расизму немає. І що, наприклад, 28 квітня якісь місцеві молодики побили темношкірого студента не з расової нетерпимості. Добре, що перехожі тоді викликали патрульних, а не просто байдуже пройшли повз.

Власне, про расизм у Франківську «Репортер» поговорив з Ольгою Олейніченко, засновницею організації El&Ol, яка допомагає іноземним студентам.

«Насправді расизм є, і проявляється він доволі безглуздо, просто люди цього не помічають, – каже Ольга. – Для прикладу, українець у поїзді просить пересадити його в інше купе, бо не хоче їхати з темношкірим… Взагалі, расизм тісно переплітається з націоналізмом, а Франківськ нині «прославився» праворадикальними організаціями. Втім, у нашому місті він (расизм) все ж таки більш закритий. Бо на сході України люди часто цього й не соромляться, можуть підійти, почіплятися, сфотографуватися разом. Це хоч і виглядає по-дурному, але принаймні ти знаєш, чого очікувати».

За словами Ольги Олейніченко, расизм і ксенофобія проявляються не лише стосовно темношкірих. Так, вона часто бачить на собі невдоволені погляди африканських дів­чат, коли з’являється десь зі своїм чоловіком, громадянином Нігерії. Мовляв, як це – українка поруч із нашим хлопцем?!

Студенти звертаються до Ольги з різних питань: допомога з документами, проблеми з гуртожитком, пошук квартири, навіть просять порад в особистому житті. Крім того, її організація часто проводить культурні заходи, велопрогулянки, а також організовує зустрічі з пат­рульною поліцією міста. Активістам вдалося навіть добитися гарячої лінії 102 англійською мовою, а це – великий крок, адже в разі чого іноземцям буде легше спілкуватися з поліцією.

Поговорив «Репортер» і з самими іноземними студентами. Двоє – громадяни Нігерії, студенти університету нафти і газу, один індієць – навчається в медуніверситеті. Щоправда, хлопці відмовилися називати свої імена, таки бояться.

Цікаво, що вони багато знали про Україну ще до того, як приїхали вчитися.

«ІФНТУНГ – один із найкращих університетів нафти і газу в Європі, і мій тато, по суті, змусив мене вчитися тут, – сміється виходець з Африки. – До цього я навчався на цій же спеціальності, але в Туреччині. Проблема в тому, що там навчання дуже дороге і беззмістовне – я майже нічому не навчився. А в Україні мені подобається, у вас дуже красиво, кухня смачна, а культура – безмежно цікава».

«Мене до Франківська запросив брат – він уже кілька років навчається тут, у медуніверситеті, – розповідає другий хлопець з Нігерії. – Крім освіти, а вона має досить високий рівень, мені в Україні подобаються люди. Я ще не зустрічав людей, які б так поважали свою культуру та релігію. Вони щасливі, що вони українці, а франківці дуже люблять своє місто, які б проблеми тут не були».

«В Індії про Україну говорять як про небезпечну країну. Тому, аби довести, що це не так, я змушений перебувати тут, – жартує студент-індієць. – Єдине, що мені не подобається, – у вас занадто холодно».

Окрім доброго, хлопці розповіли і про негативні речі, з якими стикалися в Україні. Одна з проб­лем – банківські картки.

«Дуже важко отримувати гроші з дому, тому що не всі картки ваші банки приймають, а ще вони часто блокуються, – каже індієць. – Чесно кажучи, інколи я навіть засмучуюсь, коли батьки відправляють якісь кошти, бо знаю, які проблеми на мене очікують».

«А мене найбільше ображає те, що я змушений оплачувати квартиру в доларах, – говорить студент з Нігерії. – От, чому так? Хіба українці платять за житло у валюті? Ні, вони платять у гривнях, і я теж хочу, бо я тут живу. Якби ви приїхали до моєї країни, то розраховувалися б нашою валютою, а не доларами».

«Ще сумно, що нас пускають не у всі заклади, – говорить інший африканець. – Наприклад, я не всюди можу випити кави, не кажучи про нічні клуби чи паби. Є й небезпека того, що під час відпочинку нас можуть просто побити. Звісно, це стосується лише тих закладів, де багато нетверезої молоді».

А от про хабарі іноземці не кажуть нічого – мовляв, у них не вимагали, вони не давали. Але жарт в тому, що вони й так за все переплачують: за квартиру, за комунальні послуги, за таксі, та ще й за якісь ремонти у вишах, яких, по суті, немає. За їхніми словами, українці думають, що всі іноземці багаті, тому й вимагають більше, ніж воно коштує насправді.

Також іноземні студенти часто не звертаються до лікарів, бо ті їх просто не розуміють. Якщо хворіють, то йдуть в аптеку та лікуються самі. При цьому, кажуть, вихідцям з Африки пощастило більше – у них дуже міцна імунна система і звичайна застуда проходить за 2-3 дні без жодних медикаментів.

Хочеться вірити, що расизму в місті немає, принаймні не критично, бо ж своїх українці, буває, дурять і б’ють не гірше за чужих, але… «Пам’ятай, чужинець, тут господар – українець!», – кричали молоді націоналісти під час маршу на честь дивізії «Галичина».

Хлопці, іноземні студенти в більшості цих нагадувань не потребують, вони знають це самі.