Бокораші, або ж плотогони – це справжні відчайдухи, які не боялися смерті і щодня ризикували життям. Про це інформує Канал 24.
Перший стерновий пліт потрібно було зв’язати найміцніше. На ньому стояли бокораші й довгими веслами скеровували плоти якомога далі від берега, мілини чи валунів. Досвідчений плотогон кожну таку небезпеку знав назубок, як і кожен вигин ріки, тож заздалегідь готувався до маневру.
Маршрут у десятки кілометрів проходили у безперервному русі. Казали: “На водія можна вчитися три місяці, а на плотаря – може й життя не вистачити“.
“На водія можна вчитися три місяці, а на плотаря – може й життя не вистачити”
Якщо ви колись плавали у гірській ріці, то знаєте, що навіть спекотного дня вода у ній прохолодна. А от сезон у плотогонів тривав з ранньої весни й до пізньої осені, тож крижані хвилі не давали одягу шансу висохнути, а ноги були постійно мокрі. Аби хоч якось зігрітись – чоловіки офіційно отримували від керівництва горілку – на кожного півлітра у теплий сезон і літр – у холодний.
Ви, мабуть, також помічали, що карпатські ріки не надто повноводні, особливо влітку. Підняти їх рівень на метр-півтора допомагали так звані кляузи – як тільки досягали потрібного рівня, шлюзи відкривали й бокораші, пригнувшись, стрімко мчали крізь них.
Керівництво давало бокорашам горілку, аби ті зігрілися
Але річка – це стихія, поведінку якої спрогнозувати неможливо. Найменша помилка і пліт виносило на берег чи скелі, а задні плоти підтискали перші. Під тиском течії грубі колоди ламались, часто забираючи життя самих керманичів. Смерть та каліцтва були, на жаль, звичною справою.
Втім охочих підкорювати плоти завжди було вдосталь – і основна причина – зарплатня. Наприклад, за часів Радянського союзу – чоловіки отримували 40 рублів за тиждень, більше ніде таких грошей у карпатських селах неможливо було заробити.
Ця професія була поширена чи не на всіх континентах. Наприклад, французи якось спиляли стільки дерев, що загатили цілу річку.
Французи якось спиляли стільки дерев, що загатили цілу річку
► Японія. А от японці змайстрували дерев’яний жолоб і по ньому скочують колоди до ріки. А далі тонкою вервечкою пливуть до низин.
► США. Американці побудували спеціальні канали, якими деревина стрімко мчить до ріки. Вона тут настільки бурхлива та повноводна, що в’язати стовбури у плоти нема потреби, вони й самі пливуть течією. Якщо ж утвориться затор – є один перевірений засіб розплутати колоди – вибух.
► Україна. В Україні ж професія бокорашів відійшла у минуле. Востаннє ті сплавлялись у 1979 році. У Німеччині плотогонів ще можна зустріти, але це радше данина традицій. У багатьох країнах ліс далі сплавляють, але більше не ризикують життям людей.
