Здебільшого це замки, палаци, фортифікаційні та сакральні споруди, які руйнуються просто на очах, і наше покоління може виявитися останнім, яке ще має шанс побачити їх на власні очі. А тим часом руїни ці навіть у такому стані вражають своєю красою, величчю, вишуканістю архітектурних деталей. Особливо, коли дивишся на них згори, мов птах…, пишуть Версії з посиланням на Збруч.
Про перший давньоруський замок у Теребовлі відомо з IX століття. Тут була резиденція князя Василька Ростиславовича, правнука Ярослава Мудрого. Фортеця на високому пагорбі була дерев’яною, посеред подвір’я височіла мурована церква у візантійському стилі.
У 1241 році фортецю вщент зруйнували ординці хана Батия.
У XIV столітті Теребовлю захопили поляки, і король Казимир збудував нову фортецю, яка, втім, теж занепала через часті турецькі набіги.
Замок, залишки якого збережені дотепер, був збудований у 1630-х роках. Він став справді неприступною твердинею: товщина мурів сягала 5 метрів, висота стін – 18. Під час цієї перебудови розібрано церкву, у якій, за однією з історичних версій, був похований князь Василько Ростиславович.
У 1675 році Теребовлянський замок взяло в облогу 10-тисячне турецьке військо. Виснажені оборонці фортеці вже готові були здатися. Та Зофія Хжановська, дружина коменданта замку, натхненною промовою переконала їх триматися до останнього. Згодом під стінами фортеці поставили пам’ятник героїчній жінці.
З 18 століття, коли ці землі ввійшли до складу Австро-Угорської імперії, потреба у фортеці зникла – замок став занепадати, його поволі розібрали на будівельні матеріали.
У 1930-х роках польська влада постановила законсервувати залишки стін, щоби захистити від подальшого руйнування. Після Другої світової війни замок продовжує боротьбу із силами природи сам на сам.
