18 вересня гурт “Скрябін” дає концерт в Івано-Франківську. Кореспондент “Фіртки” напередодні концерту поспілкувався з лідером гурту Андрієм Кузьменко.

18 вересня “Скрябін”, в рамках Всеукраїнського туру на підтримку нового альбому “Добряк”, відвідає із концертом Івано-Франківськ. З яким настроєм очікуєте цього концерту?

Людина, яка виходить на сцену, немає права очікувати чогось від концерту, вона має віддавати. Ті люди, які приходять на концерт, в праві чогось очікувати. Ми готуємо програму абсолютно різноманітну. Літо пройшло у фестивалях. Концерт буде довгий не менше 2,5 годин. Сьогодні я не впевнений, що саме ми будемо на ньому грати. Будемо дивитися, що буде вимагати публіка – те ми і заграємо. Ми вже на «Рок-Захід» обіцяли, що заграємо стару програму, але, загравши одну пісню із старішого репертуару, побачили, що молодь хоче новішого. І ми переключилися на нові хіти. Так само буде і в Івано-Франківську – ми будемо пробувати, на що люди краще реагують. І вони отримають своє.

Яка головна філософія творів нового альбому?

Він не писався як альбом, власне. То були пісні, які назбиралися за певний час. І ми відрізали той кусок життя і обробили його у альбом, який називається «Добряк». Ідею можна там, звичайно, вирулити із того всього. То є таке поняття як «добряк», яке пропало з обіходу, з розмов людей років 20 вже тому. Ті бандитські 1990-ті, коли суспільство фактично почало жити по якихось інакших, негуманних законах, які були до того. Бо, як би там не було, а в Радянському Союзі і була якась впевненість у завтрашньому дні, а от тут якийсь такий перехід на ці ринкові відносини, які тяжко назвати відносинами, за яких все продається і купляється. Люди почали відходити від тих понять, з якими мали б жити. І слово «добряк» ніхто вже не чув років 20.

Зараз є слово «добродій»…

Так, це вже трошки слово із іншим значенням…

В молодості люди якісь агресивні, активні. З віком стають більше задумуватися про сенс життя, філософію. Це на твоїй творчості відбивається?

Знаєш, воно в мене якось інакше відбувається. Я не поет, і не намагаюся показати якісь завуальовані погляди. Тому все, що є у нашій музиці – це чисте віддзеркалення того, що відбувається навколо мене. Тобто, такі приземлені речі. Одні, якось попадають в проблему, яка цікавить всіх – наприклад, пісня «Мама», а інші цікаві окремим людям – як от пісня «Добряк». Для мене то досвід. Я такий хронолог-літописець. Я собі пишу, а люди собі відбирають, що їм краще.

Недавно був концерт до Дня незалежності в Києві на Майдані…

Мені мама розказувала…

Вас туди не запрошували, чи ти ігноруєш такі тусовки?

Я навіть не пам’ятаю, чи вони нас запрошували. Ми на День незалежності грали на Буковелі. І мені було набагато приємніше у День незалежності бути на своїй рідній землі. Скоріше всього, що не запрошували.

Шкода, що все більше відчувається відсутність боротьби за національну ідею. Навіть у проведенні таких концертів. Я вже не кажу про радіо і телебачення, де чуєш мертву і закостенілу українську мову. Людина, яка веде ту програму, вона нею абсолютно не володіє і не користується в повсякденному житті. І я не маю на то ради. Я не знаю рецепта, як це все можна поміняти. Хоча прекрасно розумію, звідки ноги ростуть. Тут, напевно, грає роль відсутність соціальних і взагалі національних програм, які спрямовані хоча б на якесь утвердження національного достоїнства. Тобто людина, яка не знає своєї мови, але живе в Україн, відчувала хоча б гордість за це.

Знаєш, мені до одного місця, на якій мові людина говорить. Головне – то, що вона говорить. Якщо він знає узбецьку мову, але за Україну згідний піти на амбразуру – то нам такі люди потрібні в країні. Я знаю масу випадків: у який ресторан по дорозі не заїдеш до Буковелю, усюди шмаляє Стас Міхайлов, але хлопці стоять у вишиванках і на перекурі говорять, що «москалі хєрові»…

У кожного артиста свій стиль поведінки. Він у Кузьми зберігається? Чи є якісь нові штрихи?

Я точно людина комфорту. Я за свої 45 років не намагався показуватися “не собою”. Я розумів, що я не актор. А якщо і актор – то дуже поганий. І краще не намагатися здаватися самому собі і всім іншим якимось інакшим, якщо ти претендуєш на увагу цих людей. Краще бути собою. Хоч в сандалях, але із якимись “вміняємими мислями” у своїй голові, які ти намагаєшся народу донести. Я переконався, що мені було б скучно, якщо б я себе обмежував, не видавав пісні з матюками, що я часто люблю робити. Я жива людина і, як всі живі люди, ходжу і в театр, і в кіно, і маю і дорожчі сподні, і простіші. Головне – своєю свободою не претендувати на свободу інших людей. Я не люблю, якщо хтось претендує на мою свободу. Тому так само намагаюся не робити це стосовно інших людей.

У тебе є якісь ритуальні речі, коли виходиш на сцену? Хтось хреститься, хтось тричі плює через ліве плнхече…

Нема таких речей. Головне, що ми ніколи не вживаємо алкоголю перед виходом на сцену.

Твоя літературна творчість – це брак спілкування? Книгами ти хочеш щось донести таке чого не можна зробити у коротких текстах пісень?

Які книги? Ти про що? Ти про ті 70 сторінок «Я, Побєда, і Берлін»? То маленький альманах. Я нічого нікому не збирався доводити. Просто колєги казали: «Чувак, зафіксуй ту історію, бо ти колись її забудеш, і вона вмре». Я не називаю себе письменником і не дозволю того робити іншим. Письменники – це люди великого інтелекту, які мають талант від Бога. А то, що я нашкрябав, то таке – посидіти пів години на унітазі… То таке легке чтиво.

Тобто це було такий одиничний момент. Ідей продовжувати писати немає?

Ні, сидіти біля комп’ютера, як дятел, – то не моє. Я люблю взяти ручку і нашкрябати якийсь текст на огризку паперу. Воно набагато натуральніше для мене. А то вже асоціюється з бюрократичним щуром, у якого запотіли окуляри, протерті лікті. То не моє.

Ти в цьому році відпочивав, чи постіно у роботі? Як пройшло літо?

Мені літо пройшло, так як один день, скажу тобі чесно. Робота допомагає і відпочити заодно. Як приїждаєш десь біля моря, то обов’язково знайдеш десь дві години, щоб побігати пару раз до моря або кругом якогось озера. Я взагалі не фанатію за відпочинком особливо. Мені на відпочинку стає скучно вже на другий день. Я звик вже до такого життя, коли машини міняються як картинки, люди міняються навколо. І ти кожен день ставиш якісь нові завдання, нові галочки. Так, що лежати на пляжі – то точно не моє. Я уникаю відпочинку.

Є така думка, що артисти, ну такі, що на топі, яких чекають, яких люблять, – вони заробляють багато грошей. В епоху світової кризи, коли гроші можуть обезцінитися, яка твоя ідея зберігання грошей? Це – золото, валюта, нерухомість, полонини карпатські?

Я тобі скажу, що я людина однозначно не багата. Я не можу сказати точно причину, але я точно знаю, що я боюся великих грошей. Я точно не бізнесмен. Гонорар у «Скрябіна» не піднімався вже більше десяти років. Тобто, ми як коштували від чотирьох до п’яти тисяч доларів – оті десяч чоловік, які їдуть і дають концерти – так воно зберігається і до сьогодні. Причому, для клубів там є своя досить таки лояльна ціна. Тому що, якщо би не було клубних виступів, на які би їздили навіть за чотири чи дві тисячі доларів, то ми ніколи б не попадали у такі маленькі міста як Бережани, Костопіль, Білогірськ Хмельницької області і т.д. Таке містечко як Бар, там де люди не мають змоги ходити на концерти, бо ніхто не приїдждає, бо у всіх високі гонорари. Мені набагато більше подобається давати сто концертів у рік за маленьку ціну, ніж поставити велику ціну, так як більшість представників українського шоу-бізнесу, і сидіти чекати місяцями, втрачаючи свою кваліфікацію. От коли якомусь дурному падають якісь дурні гроші і він буде в стані тебе запросити. Тому особливої проблеми зберігання цих грошей в мене нема по причині відсутності. І я особливо голову тим не ламаю: яку валюту, у яку переводити, і який жилий фонд чи не жилий купувати. Я дуже чітко дивлюся на ці речі. Я знаю, чого чекати від життя і не вимагаю від нього більше, ніж воно у стані мені запропонувати.

Чи є якісь варіанти телевізійних проектів, які були в минулому: з Могилевською, “Шанс”, якісь інші?

Я точно людина не телевізійна. Я туди випадково потрапив і отак по випадковості потрапляю туди до тепер. Єдиний цікавий проект, який зараз знімається, я не маю права про то говорити, але аж розпирає мене – то «Машина часу» на ICTV. Я з Анною Семенович такі “другі” ведучі, ми захищаєм роки з різних епох, наприклад я там 69-й, вона – 89-й. І є ще два експерти – то є Потап і Лоліта. І вони згадують так само, що було у тих роках. Ми запрошуємо туди різних людей, які були там популярні: Боярського, наприклад, чи Кузнєцова з фільму «Біле сонце пустині», чи Робертіно Лоренті з 61-го року, коли «Ямайку» він співав.

А це вже були якісь відзняті проекти?

Ми на разі їх знімаємо. Вона появиться у жовтні. Буде із жовтня до Нового року іти. Дуже кльово, мені подобається. Згадуєш то, що вже давно зів’яло.

Ну це вже так після сорока починається це згадуватися. Уже ностальгія з’являється?

Ти знаєш, у мене пам’ять така, що я можу сьогодні у кіно сходити і завтра піти на нього ще раз, тому що я не пам’ятаю. І я би не сказав, що після сорока, просто такий склад розуму, склад голови, що він так відкидає з голови непотрібну інформацію, а яка потрібна, мозок сам її фільтрує. Так цікавіше жити. Людина, з якою ти познайомився, то завтра може здатися тобі абсолютно новим знайомством, про яке ти вже забув. Так цікавіше. З одного боку трошки дико, але цікаво.

Кузьма і політика. Зараз цікавишся політикою?

Вважаєш, що є чим цікавитися? У різні часи, по різних причинах, я був то ближче, то дальше від політики. Чесно кажучи, це не дало мені переконання, що нею треба цікавитися. Звичайно, що час від часу пролізає якась інформація, бо від неї неможливо запаятися у бочку. Так чи інакше політика має вплив на життя кожного, хто в тій країні живе. Кожен контакт із якоюсь новою частиною інформації з тієї парафії опускає мене на коліна. Зараз і так не легко жити, то позбавляю себе будь-якої можливості отримати зайву інформацію про політику. Одна з останніх новин, яка мене вразила – це те, що «Свобода» начебто фінансується Партією Регіонів. Інформація не перевірена. Але уявіть собі, як ті всі люди, що душею і тілом за «Свободу», якщо це правда, мають відноситися до тих, у кого вірили і за кого голосували. Завал! І нащо мені того.

Які книжки ти читаєш?

Останнім часом прочитав всю Фаїну Ранєвську. Мене зацікавила її особа і не тільки крилаті вислови, але й творчість. Це дуже глибока чувіха. А книжка, яку я зараз читаю – це «Помилка Спінози». Про Розенберга – чувака, який колись зробив Гітлера, і паралель до філософа Спінози. Виявляється, що половина нацистів мала єврейське коріння… Але то довга історія…

Які жінки тобі подобаються? Розумні чи красиві?

Красиві і тупі точно не подобаються. Жінка має бути мудрою. Не знаю, чи краса дає право на відсутність мізків.

Чи любиш ти класичну музику і чи є якісь у тебе симпатії до певного періоду у класиці?

Спеціально не слухаю, але часто попадаю у машині на класичну музику. Тих, кого можу зарахувати до своїх фаворитів, – то це Чайковський, Вівальді, Моцарт. Спеціально не включаю. Мене задовбала класична музика ще в дитинстві, тому що мама музпед закінчила. Так що пластинки із класичними авторами я викидував ще у третьому класі.

В скількох країнах ти вже побував?

Десь 40 – 45 країн вже відвідав.

Що цікавіше і ближче: спокійний і пасивний Схід, чи активний і діяльний Захід?

Азія точно не моя. Ненавиджу Азію. Всьо мене там коробить. А от “старушка Європа”, починаючи від Ісландії і закінчуючи Іспанією – подобається все. Наскільки по різному вона розвивалася. Абсолютно кожен крок в її історії мені цікавий і близький.

Твоя найкраща і найгірша риса?

Напевно, найкраща – це те, що я не заважаю жити іншим. Довго вчився, мені це тяжко давалося, але нарешті навчився. І напевно, ще пунктуальність. А всі решта – найгірші риси…

Якщо є альтернатива: купити річ потрібну, прагматичну, чи красиву, естетичну. Чому надаєш перевагу?

Я прагматик – я купляю потрібну. Я взагалі жлоб до видавання грошей. Вони мені тяжко даються і я не є людина, яка відчуває кайф від їх трати. Але у мене є список речей, на які мені грошей не шкода, – то алкоголь. Не шкодую на кльове вино, яке мене навчили пити італійці. Вони мене переконали, що одна пляшка кльового вина – це краще, ніж десять якогось шмурдяка.

Тобто, з алкоголю надаєш перевагу вину?

Однозначно, вино. Рідше – пиво, ще рідше – віскі. Горілку взагалі не розумію.

А як стосовно паління?

Якось так: вісім років не палив, а потім почув, що організм вимагає нікотину. Покурив собі рік і ось чую, що організм знову каже: «Ну всьо, дякую. Я входжу в фазу щасливого алкоголізму без куріння». Тобто, досить легко відмовитися і домовитися із собою. Напевно, так.

Кого більше любиш – собак чи котів?

Котів не люблю взагалі. Вони такі бездушні створіння. Тобто, лизати собі яйця – це саме пріоритетне їхнє заняття. А собаки – вони віддані. У мене вже довго живе собачка. Порода «Йорк». У неї навіть вчинки деколи логічні. Вона проситься на руки, щоб її пустити на коліна. Вона собі лапи виставляє на стіл і просто крутить головою, слухає, про що розмовляють за столом. Вона розуміє. Якийсь дитячий інтелект у цьому є.

Історія стосунків з Івано-Франківськом. Яке ставлення до Івано-Франківська? Наскільки тут знаєш людей?

Івано-Франківськ страшно люблю. То така країна в країні. Тобто, франківці зуміли вберегти своє місто від еміграції інтелекту. Сюди включимо все: і науковців, і музикантів, і літераторів. Тобто вам вдалося ту тарілку свого франківського баноша не розбавити злими продуктами. І тому Франківськ дуже помітно відрізняється від ряду інших міст.

Як би ти віднісся до того, щоб тебе франківці, якась ініціативна група, висунула у мери Івано-Франківська. Як тобі таке?

Ні. Думаю, що у будь-якому випадку мені не світить ніяка інакша роль, ніж роль середньостатистичного українця. Стільки нецензурних і спірних сторінок моєї біографії роблять неможливим зарахування мене до якихось видатних діячів культури чи політики. Колись була така смішна історія – один із моїх небідних колег хотів зробити мені подарунок – купити, як то в Україні заведено, звання заслуженого артиста. Прийшов, витягнув суму грошей (здається 30 тисяч доларів) і міністрові запропонував. Той каже: «Все, без проблем». Відкрив шухляду, щоб ті бабки туди всунути, а коли почув слово «Кузьма», то каже: «ні, він в нас в чорному списку». І я сильно тішуся, що не належу до того списку “заслужених”, про які я навіть не чув, не кажучи вже про той народ, який мав би їх обирати.

Гіпотетично – Кузьма став мером. Які кроки ти б зробив першими?

Я був би таким мером, що мене би застрілили на другий день. Я собі так уявляю, що я б робив такі кроки, щоб місто ставало таким, яким я звик бачити свої улюблені міста. Наприклад, у Західній Європі. То б стало у поперек з тими фінансовими потоками, які вже сформувалися у тому місті.

Але то всьо фантазії, а реальність – наш концерт 18 вересня. І моя любов до Франківська і франківців…

Автор: Марія Лутчин