Маленьке тихе місто з завищеними цінами, в якому бережуть традиції і не люблять російську мову – так переселенці сприймають життя в Івано-Франківську.
З початку повномасштабного вторгнення до Івано-Франківська переїхало понад 40 тисяч переселенців. Українцям, що змушені були залишити рідні домівки, на новому місці доводиться починати життя заново, попри спричинені російською агресією травми. Тож часто вони діляться враженнями про міста, в які переїхали.
До прикладу харків’янка Олександра поділилась враженнями про Івано-Франківськ. Жінка переїхала в обласний центр Прикарпаття понад два роки тому.
«Що хочу розповісти про Івано-Франківськ. Я тут живу третій рік, в мене донька вчиться у 2 класі. І що мені подобається: сьогодні 16 травня – День вишиванки, і тут можна зустріти кожного другого у вишиванці. Це дуже гарно. Мені подобається, що в цьому місті бережуть традиції», – розповіла жінка.
Водночас Олександра поділилась і негативними моментами.
«Що мені не подобається, так це зауваження стосовно мови. Откроешь свой рот на улице на русском языке – жди «зауваження», – додає харків’янка.
До слова переселенка записує відео, користуючись одночасно російською та українською. В коментарях підписники часто підтримують її прагнення говорити українською.
Серед мінусів Франківська – високі ціни на нерухомість та сервіс.
«Щодо цін – вони часто тут завищені. Якщо оренда квартири коштує менше 400 доларів – це буде «убита» квартира. Агенству ми заплатили 100% за послуги. Щодо сфери обслуговування, до прикладу beauty,- ціни будуть на рівні Києва. Навіть у нас в Харкові було значно дешевше – до війни було і зараз тим більше», – відмічає жінка.
Також переселенка зауважила, що Франківськ – маленьке місто, хоч часто його компактність багато хто називає швидше перевагою, аніж недоліком.
«Місто невелике, селище міського типу – не образу сказано, це суто моя думка», – додала Олександра.
Найбільше проблем у переселенців саме через мову.
«Загалом – непогано. Сучасні люди живуть, є злі і добрі – як і в інших містах, все залежить від людини. Але я вам скажу – потрібно підлаштовуватись. Я на вулиці розмовляю українською мовою, як можу, а в машині – російською. Я так звикла. Мене вже нічого не переробить і змінитись я не можу, на жаль. Тому сприймаю себе такою, як є – люблю себе, не важливо, якою мовою розмовляю. Нормальне місто. Тихе. Третій рік я вже тут – і живу спокійно. По області прилітає, але, Слава Богу, не в місто. Тому і відповідні ціни: ціни дорогі, бо нічого не прилітає. Але люди злі. Через мову. Є мої знайомі, які розмовляють виключно українською, і все одно на них «ричать»: не так розмовляєш, не та інтонація, не так вимовляєш… Загалом, непогано. Хто любить маленькі міста – це для вас. Перечекаю тут. Щоправда, не знаю, скільки ще чекати доведеться…», – резюмує харків’янка.
