Суворі обмеження на відвідування громадських місць, відсутність дозвілля, неможливість вільного пересування, блокпости карабінерів, напівпорожні полиці у супермаркетах, щоденні звіти про смертність від COVID-9 … Строгі карантинні заходи, запроваджені в Італії перетворили життя у велелюдних містах на домашнє ув’язнення. Все це дуже важко пережити, особливо психологічно, але при цьому в людей є розуміння необхідності таких заходів і сподівання на краще, пише Західний кур’єр.
Підступна пандемія ув’язнила у італійському полоні й сотні тисяч українців. Про те, як живуть наші співвітчизники в умовах встановленого в Італії з 10 березня строгого карантину через стрімке поширення та велику смертність в країні від Covid-19, у розповідях українок, які зараз перебувають в епіцентрі біологічної загрози.
За прогулянку вулицею без дозволу – штраф 206 євро
Журналіст за освітою та актриса за покликанням Валерія Грицута проживає в місті Асті з 2014 року. Дівчина вийшла заміж за італійця, зараз виховують трирічну доньку. Займається кінематографією та бере активну участь у популяризації української культури серед діаспори в Італії. В Україні буває приблизно раз на два роки.
Місто Асті розташоване на відстані близько 480 км на північний захід від Рима. Населення – приблизно 77 000 осіб (2014). Тут виробляють всесвітньо відоме вино Асті. Як не парадоксально, українців проживає тут дуже мало. Станом на 31 грудня 2014 року в муніципалітеті офіційно проживало 98 громадян України.
7 березня місто Асті разом з десятком італійських провінцій офіційно визнане «червоною зоною». Відтоді життя у провінції зупинилось.
«В Асті відчинені лише супермаркети, аптеки, тютюнові й газетні кіоски. Фабрики працюють у звичному режимі, відкриті банківські установи й страхові компанії. Однак, уряд активно закликає роботодавців працювати у режимі «smartworking», віддалено з дому. Тих, хто з об’єктивних причин, не може так організувати робочий процес обов’язково мають дотримуватися усіх санітарно-гігієнічних норм і правил, а також при спілкуванні триматися на відстані щонайменше один метр, півтора», – розповідає Валерія Грицута.
Дозвілля немає жодного. Зачинені салони краси, перукарні, клуби, спортивні заклади. Всі сидять під «домашнім арештом»:
«Кави можна випити лише вдома, абсолютно усі кнайпи закриті, навіть MC Drive. До супермаркетів черга, так як зайти відразу може не більше п’яти чоловік. Продуктів вистачає цілком, в нашому місті ситуація з цим не змінилася. В перші дні був ажіотаж, але особисто мене він не торкнувся», – розповідає емігрантка.
Вона зазначає, що поліцейських у місті побільшало. Ось уже четвертий день, як вони зупиняють машини і питають мету пересування по місту. Дозволено законом виходити з дому на роботу, до лікаря, за продуктовими закупами. При собі мати autocertificazione (сертифікат, в якому вказані контактні дані особи і мета виходу/поїздки. В разі надання неправдивої інформації, порушують кримінальну справу і грошовий штраф від 206 євро).
«Стосовно прогулянок, то з дитиною в парку ми були в п’ятницю. І, напевно, востаннє під час карантину. Тепер не можна виходити і туди. Парки закривають. Чим менше контактів, тим швидше й ефективніше можна побороти коронавірус. Хоча на свіжому повітрі, де немає скупчення людей, шанси заразитися дуже низькі, надзвичайно вищими вони є в супермаркетах», – каже українка.
«Мій чоловік наразі може продовжувати працювати. У нас крім того, що маємо заборону на вільне пересування, мало що змінилося в побуті. За кого тривожно насправді, так це за Україну. Наша система здоров’я взагалі не готова до боротьби з цим вірусом.Надія на імунітет. Українці сильніші, витриваліші. Про часник і горілку не буду розказувати (сміється). Хоча у боротьбі з вірусом вони дійсно ефективні. Мої батьки часник їдять щодня», – говорить Валерія.
Українських «баданте» відправляють у безоплатні відпустки
Марія Боднарчук виїхала в Італію чотири роки тому на заробітки. За цей час емігранка з Прикарпаття збудувала тут щасливу сім’ю, і відтоді місто Неаполь став її рідним домом. В Україні була минулого року.
Неаполь – центр регіону Кампанія, розташований на відстані близько 190 км на південний схід від Рима. Населення — майже 980 000 осіб (2014). Займає третє місце за кількістю жителів в Італії після Рима і Мілана. Станом на 31 грудня 2014 року в муніципалітеті офіційно проживали 8321 громадянин України.
«Перший випадок в Італії виявлено 7 лютого на Півночі Італії, і відтоді пішло, як по ланцюгу: Ломбардія, Мілан, Венеція. Кількість хворих збільшувалась щодня у геометричній прогресії. Люди не сподівались, що це настільки серйозно, продовжували контактувати, заражаючи один одного. Спочатку у зоні ризику були люди похилого віку, тепер почали хворіти і молоді. Те, що я знаю, одна українка 26 років, була хвора, але, на щастя, одужала. Є і сумний випадок. 71-річна українка, яка працювала у “червоній зоні”, померла», – розповідає Марія.
За словами жінки, на вулицях Неаполя така сама ситуація: чергують блокпости з поліцейських, які провіряють документи і питають, куди ти ідеш:
«Замість реклами по телевізору крутять блоки з попередженнями, щоб сидіти вдома. Якщо у тебе дуже важлива робота, фабрика чи завод, тобі дають письмовий дозвіл, згідно якого ти можеш пересуватися. Якщо немаєш нічого,то штраф або навіть кримінальна відповідальність».
Пані Марія розповідає, що на початку пандемії, люди у паніці почали скуповувати все, що попало: продукти, засоби гігієни, медикаменти. У магазинах та аптеках творився хаос, забирали все, за 2 дні прилавки стали порожні. Зараз все внормувалось, продуктів вистачає всім. У аптеках відчувається дефіцит на маски та дезінфікуючі розчини, ціни на які стрімко зросли.
«На Півночі Італії лікарні переповнені, трапляються випадки інфікування лікарів, медперсоналу не вистачає. На допомогу приїхали 20 тисяч військових медиків. Португальський футболіст Кріштіано Роналдо віддав свої 12 готелів під лікарні і сам платить медикам зарплату», – розповідає українка.
Також італійці забули про свою звичку цілуватись і обніматись при прощальному «чао», ближче метра ніхто ні до кого не підходить. На вулицях дуже мало людей, автобуси та поїзди їздять, але пасажирів – одиниці.
Емігрантка розповіла також про те, як живеться під час карантину в Італії українцям, які там живуть і працюють, зокрема, у сфері догляду за людьми похилого віку, а це – група ризику під час поширення коронавірусу.
Людина, яка доглядає за хворим або стареньким в Італії називається баданте. Тут все залежить від сім’ї, в якій ти працюєш. Одиниці (!) надали українським заробітчанам незаплановані оплачувані відпустки. Проте більшість господарів таки не оплачують цей час. Багато родин відправили працівників у неоплачувані відпустки на невідомий час.
«На щастя, мої роботодавці – оптимісти. Вони возять мене з роботи додому машиною, я працюю тільки півдня, поки все неналагодиться. У сім’ї є хвора чотирирічна дитина. Дитина майже місяць у квартирі, нудиться, вередує, тому вони з ним виходять трішки гуляти. Проте поліція їздить під вікнами з сиренами і у рупор оголошує, щоб всі сиділи вдома, бо вірус дуже заразний».
Також Марія говорить, що ця хвороба дуже зріднила українців в Італії. Всі перебувають на телефонному зв’язку, щоб знати, хто і як почувається, підтримують один одного.
Жінка просить своїх співвітчизників сприйняти ситуацію серйозно і не нехтувати правилами гігієни: «Протирайте руки антибактеріальними засобами після кожного виходу на вулицю, походу у магазин та поїздки у громадському транспорті. Пийте багато води, чай з лимоном та імбиром, їжте часничок із салом… Вживайте вітаміни. Зрозумійте, це – не складний грип, все набагато страшніше. Будьте дуже обережні».
«За себе я спокійна, тривожусь за дітей та онуків на Україні…»
Пані Петрунеля Грицюк вже більше 15 років працює і проживає в місті Санта-Марія-Капуа-Ветере, яке розташоване на відстані близько 175 км на південний схід від Рима. У місті проживає 23 900 населення. Станом на 31 грудня 2014 року в муніципалітеті офіційно проживало 415 громадян України.
Жінка уже кілька років доглядає за старшим італійським подружжям і проживає разом з ними. Серед її знайомих хворих на коронавірус немає, проте у сусідньому під’їзді їхнього дому виявили двох інфікованих COVID-19.
«Якоїсь страшної паніки немає, бо люди вірять, що розвинена італійська медицина здатна їх захистити. Вулиці практично порожні, їздить місцева поліція і перевіряє документи, якщо без рукавичок та маски – можуть оштрафувати. Ніхто без потреби не виходить. У аптеках поки вистачає масок та дезінфікуючих засобів».
Пані Петрунеля має документи на офіційне проживання в Італії, тому може вільно перетинати кордон без віз. Останній раз жінка була вдома у селі Старуня Богородчанського району на Різдво. Планувала приїхати на Великдень, але тепер вже точно не приїде. Зізнається, що боїться, адже вже теж немолода і у «групі ризику». Хотіла відправити додому посилку дітям, але не дозволяють.
«Тут ми всім забезпечені. А що в Україні? Нема ні медикаментів, ні засобів захисту… За себе я спокійна, за кого тривожно – за своїх дітей та онуків на Україні. Якщо, не дай Бог, вірус масово захопить Україну, вони не дадуть собі ради».
На її думку, на прикладі Італії Україна може навчитися тому, що не треба панікувати і не можна вживати напівзаходів. Головне, не таїти правди від людей, не замовчувати кількість інфікованих, прикриваючись «запобіганням паніки». Дуже важливо достукатися до всього населення і пояснити, настільки важливо бути вдома і не поширювати/підхоплювати вірус.
Нагадаємо, що Італія більше, ніж інші країни Європи, потерпає від пандемії коронавірусу. Північ Італії за лічені тижні стала центром поширення COVID-19 в Європі. Число заражених у Італії стрімко зростає. Станом на 16 березня 2020 року в Італії зареєстровано понад 25 тисяч інфікованих коронавірусом, з яких 1,5 тисячі – летальних випадків.
Мар’яна РИНДИЧ
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
