За давнiми переказами, під середмістям колись проходив колосальний підземний хід, який сполучав палац власників міста магнатів Потоцьких із головним міським храмом – костелом-колегіатою Найсвятiшої Дiви Марiї (тепер – приміщення Музею мистецтв Прикарпаття). Кажуть, засновник міста граф Андрій Потоцький міг проїхати цим підземеллям навіть на кареті. Про це пишуть Версії з посиланням на Збруч.

Аншлаг бару “Потоцькі”, недавно відкритого у приміщенні біля земляних валів, що навколо палацу (позаду, за будівельним парканом – територія колишнього кафе “Казка”, де був один із бастіонів фортеці).

“Напевно, саме такого підземного ходу в старому Станиславові не існувало, бо не було особливої потреби в його функціонуванні, – вважає колишній начальник відділу охорони культурної спадщини Івано-Франківського міськвиконкому, дослідник історії міста Ігор Панчишин. – Але легенда виникла не випадково. У Станиславівській фортеці дійсно були потужні підземелля. Скажімо, деякі бастіони мали багаторівневі каземати, на залишки яких  археологи часом натрапляють під час розкопок поблизу палацу Потоцьких. Окрім того, у місті були прокладені такі собі каналізаційні колектори, які могли використовуватися як комунікаційні підземні ходи за межі фортеці. Спорадичні розкопки, які час від часу ведуться в середмісті, відкривають нові сторінки історії підземного міста. І чим більше точкових розкопок вдається провести, тим краще вдається зрозуміти історію фортеці і міста вазагалі”.

Стіна колишнього кафе “Казка”, збудованого на рештках бастіону

 

Як відомо, Станиславiв будували за проектом французького фортифiкатора Франсуа Корасiнi з Авiньйону як мiсто-фортецю, на зразок європейських “iдеальних” мiст. Центральна домiнанта – мiська ратуша. Периметральна двоповерхова забудова довкола неї, радiальнi вулички вiд ринкової площi. А далi – фортечнi мури, землянi вали та рiв iз водою, наповнюваний iз Бистрицi Солотвинської.

Але все це – тiльки наземне та очевидне, описане мандрівниками, які бували в Станиславові, зафіксоване картографами. Приховане вiд стороннього ока, загадкове та таємниче, як i все у тi часи, життя мiста вiдбувалося у міських пiдземеллях.

 

Будівельний паркан, який понад 10 років обгороджує територію колишнього кафе “Казка”, дослідити яку мріють археологи

 

Підземний Станиславів почали відкривати лише нещодавно. Сама стара фортеця досі перебуває здебільшого під землею, на поверхні міста залишився тільки невеликий фрагмент фортечного муру. Ще наприкiнцi XVIII столiття Австрія та Росiя уклали своєрiдний договiр про роззброєння, за яким слiд було зруйнувати фортифiкацiю Станиславова. Тоді були розібрані мури, засипанi рови, розрiвнянi вали. Вiд колишньої слави мiста-фортецi залишилися тільки малодосліджені конструкції пiдземель.

 

 

“Це не той тип фортеці, в якій солдати сховалися за стіною і стріляють. Оборонці Станиславова використовували динамічний захист, який передбачав, зокрема, швидкі маневри артилерії, – розповідав Ігор Панчишин. – Відомо, що свого часу залога із ста шведів успішно обороняла місто від наступу значно переважаючих сил противника. Очевидно, швидким переміщенням захисників фортеці повинні були служити різні підземні комунікації. Відомо, що вони робили таємні вилазки за межі твердині, користуючись таємними ходами”.

 

Каземати, які збереглися у підвалі будівлі колишнього палацу Потоцьких (його приміщення до 2004 року використовували як військовий шпиталь).

 

На один з таких підземних ходів, яким користувалися захисники Станиславівської фортеці в XVII-XVIII столітті, археологи натикнулися на ділянці давніх валів поблизу палацу Потоцьких (з боку вулиці Дністровської). Як пояснив керівник ДП «Культурна спадщина Прикарпаття» Інституту археології Національної академії наук Василь Романець, який власне керував цими розкопками, місце проведення досліджень було обрано не випадково – на старих картах та планах фортеці саме на цій ділянці позначено підземний перехід і два внутрішні каземати.

“Під час розкопок ми справді розкопали підземний хід, який має 2 метри 15 сантиметрів ширини та близько 2 метрів висоти, – повідомив керівник розкопок. – Очевидно, це підземний перехід на нижню бойову терасу, яким користувалися захисники фортеці під час облоги міста. Прохід тепер закритий, оскільки поруч із теперішньою огорожею території колишнього палацу Потоцьких провалилося склепіння”.

 

Підземний хід, відкритий під час археологічних розкопок біля палацу Потоцьких, який використовували оборонці фортеці для виходу на нижню терасу

 

Супутніми знахідками археологів стали тогочасні черепки, зокрема, люльки, які, мабуть, курили вояки фортечної залоги. До речі, через брак належного фінансування археологічних досліджень до участі в розкопках доводилося залучати добровільних та безплатних копачів – активістів історично-краєзнавчого об’єднання «Моє місто». На музеєфікацію виявленої пам’ятки у міському бюджеті також забракло коштів, тому підземелля довелося знову загорнути ґрунтом, законсервувавши розкопки до кращих часів.

“Детального плану підземних комунікацій Станиславівської фортеці у нашому розпорядженні немає, – розповідав Василь Романець. – Справа в тому, що впродовж існування фортеці у XVII-XVIII століттях її підземна частина суттєво видозмінювалася. Спершу її оточували тільки земляні вали, коли ж вони руйнувалися після штурмів, їх перебудовували з використанням сучасніших технологій – так у бастіонах з’являлися новітні каземати, які служили, зокрема, складами боєприпасів. Але скільки саме було таких казематів, де саме вони розташовані і чи було сполучення між ними таке, щоби можна було під землею по периметру обійти цілу фортецю, як про це говорять легенди, ми тепер не знаємо”.

 

Руїни пивзаводу, під якими залишилися найкраще збережені фортечні каземати

 

Віднедавна частину фортечних підземель, відновлених завдяки приватним інвесторам-меценатам з ВКФ “Вікторія-Гал”, можна оглянути в мистецькій галереї “Бастіон” на розі вулиці Новгородської та Фортечного провулку. Такі ж фортифікаційні підземелля руйнуються на території пивзаводу – найдавнішого в місті промислового підприємства, збудуваного у 1767 роцi. Ще донедавна цi пивниці були найкраще збереженими, їх використовували для солодового цеху місцевої броварні, але відколи ними заопікувався приватний власник, пивзавод зруйнувався, а підземелля стоять занедбані.

На схожих казематах свого часу було збудоване кафе “Казка” на вулиці Дністровській, поблизу палацу Потоцьких. Зараз ця територія також у приватній власності і заростає бур’янами, обгороджена зеленим будівельним парканом. Як розповів архітектор-реставратор Зенон Соколовський, це підземелля виявили під час будівництва тут універсаму десь у 1970-х роках. Так сталося, що до цієї археологічної знахідки тоді долучилися навіть правоохоронці.

“До міліції надійшла інформація, що наприкінці 1940-х років у цих підземних ходах переховувалися українські повстанці, – пригадує Зенон Соколовський. – Тож міліціонери організували розкопки, щоб перевірити, чи не залишилося там зброї із тих часів, після чого підземелля були знову засипані ґрунтом”.

На думку дослідників старого Станиславова, підземна конструкція фортеці біля палацу Потоцьких є найцікавішою, бо її збудували пізніше за решту Станиславівської твердині і тут залишилося найбільше складних комунікацій. Під час археологічних розкопок, які тут відбуваються, дослідники постійно наштовхуються на цікаві знахідки. Ось і нещодавно біля самої брами палацу Потоцьких було відкрито бруківку з часів існування фортеці. Але провести детальні археологічні дослідження заважає та ж проблема – як пивзавод і кафе “Казка”, територія колишнього палацу Потоцьких віднедавна перебуває у приватній власності.

 

​ Мистецька галерея “Бастіон”

 

“Складається враження, що коли ці об’єкти приватизовували, новим власникам не сказали, що, окрім права власності, вони мають зобов’язання перед культурною спадщиною”, – зауважує завідувач міського відділу охорони культурної спадщини Ігор Панчишин.

“Ми сподіваємося, що міська влада все-таки знайде можливість профінансувати археологічні дослідження, які дозволять провести трасування залишків Станиславівської фортеці та зафіксувати її найцікавіші підземні об’єкти”, – не втрачає оптимізму Василь Романець.

 

  Давня бруківка біля брами палацу Потоцьких

 

Окрім фортечних казематів, у старому Станиславові були прокладені інші підземні комунікації, які виконували технологічні функції, зокрема, служили каналами для водовідведення.

 

 

“Довкола фортеці був водяний рів, але крізь нього назовні існували каналізаційні виходи для води, яка в іншому випадку збиралася б у середмісті і перетворила б його на велике озеро, – розповідає Ігор Панчишин. – Твердо відомо, що виходи цих підземних ходів були в районі монастиря тринітарів, фактично під “білим домом” (урядовим будинком, в якому тепер містяться обласна державна адміністрація, міськвиконком, обласна та міська рада – авт.). Частину такого колектора виявили під час прокладання котловану під новий будинок на вулиці Мельничука. З центру міста від ратуші був прокладений ще один канал, який тягнеться в бік Бистриці Солотвинської. Старі люди розповідають, що ще в 1960-х роках від нього залишався відкритим лаз на перехресті вулиць Пулюя та Галицької, зруйнований при новому будівництві. Третій такий колектор тягнувся від колишнього пасажу Гартенберґів вулицею Мазепи у бік міського озера”.

Схема водовідвідних колекторів міста тепер також втрачена, як і план фортечних підземних комунікацій. Але виявлені фрагменти цих ходів вказують на те, що діаметр їх був достатньо великим для того, щоб ними могли пересуватися люди, якщо не в повний зріст, то бодай у напівзігнутому стані. Тобто їх могли використовувати як комунікаційні і бойові проходи, хоча документально це не підтверджено.

“Біда в тому, що Франківськ був завжди містом закритим, кожна влада, яка приходила сюди, розуміла, що тут – пограниччя, тому місто завжди було занадто мілітаризованим,  покритим таємницями в різних аспектах, – міркує Ігор Панчишин. – У радянські часи підземні колектори та канали опломбовували, але навіть не з питань техногенної безпеки, а задля того, щоб тримати в таємниці саме існування таких ходів. Нібито для того, щоб ніхто, боронь Боже, потайки не втік з міста, або, ще гірше, не прибув до міста таємно”.

 

 Рештки водовідвідного колектора, виявлені під час спорудження будинку на вулиці Мельничука

 

На думку дослідників, опломбування старих водовідводних каналів у радянський час і будівництво нових масивних споруд призвело до того, що в середмісті змінився гідрорежим, і тепер Івано-Франківськ має чималі проблеми зі стоком води під час затяжних дощів і повеней. “Після того, як збудували “білий дім” і бетоном запломбували давній колектор, який тут проходив, у будинках центральної частини міста рівень ґрунтових вод піднявся на 40 сантиметрів, – розповідав Василь Романець. – І це наслідок тільки того, що одну гілку перекрили”.

 

  Мистецька галерея “Бастіон”

У радянський час у середмісті почали зводити багатоповерхові будинки, використовуючи для фундаментів фортечну “подушку”, все більше доруйновуючи давні водовідвідні колектори. Ігор Панчишин вважає, що відновлення старих підземних ходів дозволить не тільки дізнатися більше про невідомі сторінки історії міста, але й матиме важливе практичне значення для сьогодення – допоможе вирішити гостру проблему з затопленнями в Івано-Франківську.