Вона — надійний тил бійців. Вона завжди поруч і готова виїхати під кулі, щоб урятувати якомога більше своїх побратимів.
Історію дівчини, яка бореться із самою смертю й вивозить хлопців і дівчат з нульового пекла розповів журналістам УП.Життя Ярослав Галас.
Ця надзвичайна й смілива дівчина — бойова медикиня 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Діана Кукурудзяк.
Вона не шукає нагород, просто рятує життя. Однак героїзм дівчини не змогли не помітити. Тож її медичний мундир уже заслужено прикрашає орден За мужність III ступеня, виданий указом президента.
Як Діана потрапила в ЗСУ
Дівчині з дитинства подобався медичний халат та військовий мундир. Найкраще їх поєднання могло втілитися лише в ЗСУ.
Спершу Діана працювала звичайною фельдшеркою у своєму селі на Хмельниччині, та потім зрозуміла, що хоче більшого.
Так два роки тому вона стала першою у своїй родині, хто підписав контракт із ЗСУ. Навіть попри те, що батьки дуже відмовляли її.
Ось так почався шлях бойової медикині у 128-й бригаді. Все починалося у зоні ООС, де вона надавала допомогу пораненим. Та з 24 лютого прелюдія закінчилась — почалось пекло.
Пекло на землі: бій без правил з російською армією
Бойові медики не завжди чекають поза лінією зіткнення. Часто вони разом з військовими рухаються по нулю, щоб урятуватися. Так трапилося і з Діаною.
Від самого початку повномасштабного вторгнення Діана Кукурудзяк зі своїм підрозділом опинилася в нульовому пеклі. Адже за два дні до вторгнення вони прибули на навчання на Дніпропетровщину.
З самого ранку 24 лютого російські ракети розтрощили їхній табір. Тож підрозділ маршем вирушив на південний схід, зустрічати ворога на околиці села.
Командири навіть не встигли розпорядитися, хто які позиції має зайняти, як вийшла колона російської бронетехніки й одразу почався бій.
За спогадами медикині, він був дуже страшний, не схожий на ті, які були в зоні ООС. Росія задіяла всі свої потужності: танки, міномети, гармати, БТРи, атакували навіть з неба.
Я зрозуміла, що якщо не знайду укриття, то загину, і, побачивши біля хати якусь глибоку яму, стрибнула в неї.
Як виявилося згодом, в цю яму місцеві викидали сміття й непотріб. Та коли йдеться про виживання — це не важливо. Схованка витримала наступ росіян, вберегла дівчину від ворожих куль, снарядів та полону.
Я просто сиділа в тій ямі й молилася…
Важкий бій тривав близько двох годин, та після пережитого шоку дівчина до ночі не наважувалась самостійно вийти з надійної схованки.
Хоч їй вдалося зв’язатися з розвідниками й попросити її забрати, та хлопців помітили й вони були змушені відійти. Російські військові побігли за ними й дивом не помітили дівчину.
Звісно, вона чула голоси, проте чоловіки розмовляли російською. Так вона вперше усвідомила, яка важлива мова на полі бою.
Вийшла зі схованки лише тоді, коли почула солов’їну. По сусідству горіла якась будівля. Опівночі вогонь перекинувся на дах хати і у двір вийшли двоє чоловіків.
Один із них помітив дівчину, допоміг вибратися й дістатися до своїх. Тієї ж ночі разом з бійцями вибиралася на свій страх і ризик з російського оточення на вцілілій БМП.
Після цього випадку командир наказав Діані постійно триматися медпункту, який поза лінією зіткнення. Однак на практиці це було втілити майже нереально. Лінія фронту рухалася дуже стрімко.
Ішли постійні бої, ми часто міняли позиції, ночували в підвалах чи просто неба, по кілька діб не знімали взуття. І постійно виїжджали за пораненими.
Як Діана Кукурудзяк рятує життя: будні бойового медика на нулі
Перший виїзд Діани як бойового медика був за подругою та її хлопцем. У чоловіка була лише контузія, та подруга отримала важкі поранення плеча й тазу.
Тож це випробування не лише на фізичну витривалість. Рятувати бійців під кулями, ризикуючи власним життям — це важкий бій з власними емоціями.
На моїх очах гинули наші хлопці — звичайні солдати й старші офіцери. Техніка рухалася на максимальних швидкостях, і я часто опинялася в самій гущі бою.
Так, Діана й сама не раз опинялася у смертельній небезпеці. Одного разу вони з напарником бігли до медичного Hummer, на якому евакуйовували поранених.
Тут їх застав російський танк Е-72, який прямо на очах медиків розстріляв автомобіль. Вони з напарником почали чимдуж бігти в інший бік, та до укриття добиралися вже повзком.
Найжорсткіші зіткнення були в лютому та на початку березня. Тоді Діана Кукурудзяк спала всього по дві – три години, адже треба було врятувати якомога більше військових.
Тоді на маленькому мікроавтобусі, який розрахований лиш на одного пораненого, Діана вміщала від п’яти до семи. А водій крізь обстріли та кулі, на повній швидкості мчав до найближчого медпункту.
Всі поранені були щасливі, коли бачили медиків на полі бою, адже про них не забули.
В такому режимі бойові медики працювали кілька діб, і лише після перепочинку прийшло усвідомлення, через який жах пройшла Діана. Відходити від шоку й головного болю довелося чотири дні.
Навіть коли ми приїхали в безпечне місце і я нарешті змогла піти в душ, то не могла підняти руки, так вони тремтіли. Просто довго стояла під потоком води.
Не кидають нікого: допомога цивільним та побут
Та рятують бойові медики не лише військових. Прифронтові села не пустіють повністю. Виїжджає більшість, в кого є діти або хто має куди поїхати. А літні самотні люди лишаються серед вогню.
Оскільки швидка допомога в такі села дістатися не може через підвищену небезпеку, то місцеві цивільні звертаються до бойових медиків.
Комусь треба таблетки від тиску, комусь — від головного болю. Ми нікому не відмовляємо, і селяни теж намагаються якось віддячити — приносять фрукти, поїсти чогось домашнього.
Діана Кукурудзяк ділиться, що одна жінка-перукарка згодилася безкоштовно робити стрижки військовим — це вже була радість. Побутові умови на фронті примітивні, та багато й не треба. Досить чайника і тазика, щоб помитися.
Сьогодні служба стала трохи спокійнішою, прямі зіткнення змінилися артилерійськими дуелями. Та все ж виїздять евакуйовувати поранених майже щодня.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
