“Доньку Любаву народила в Туреччині. Плаценту закопали там під фініковим деревом. Коли мала народжувати вдруге, розглядала різні варіанти. Обрали Туреччину, бо там маємо друзів. Вони розповідали про місцеві медичні реформи. Казали: “Їдьте, вам сподобається”. Коли приїхали, закохалися у цю країну та людей, які там живуть. Якось пізно увечері заїхали в одне містечко. Дорога стала вузькою, почався сильний підйом вгору. Розвернутися було ніде. Машина зупинилася, причеплений трейлер почав тягнути назад. Чоловік активно газував. Я сиділа позаду нього із сином Любомиром. Була тоді на сьомому місяці вагітності. Чоловік закричав: “Виходь і затягуй “ручник” на трейлері”. Я вибігла і побачила, що причіп обступили чоловіки. Не знаю, звідки вони взялися посеред темної глухої вулиці. Машину підперли камінням, відчепили та розвернули трейлер. Потім завели в кафе, нагодували. Показали місце, де можна заночувати. Я так розчулилась, що розплакалась. Думала, якби на ситуацію відреагували в Україні. Могли б дістати телефони та знімати”, – каже Гриненко, пишуть Версії з посиланням на gazeta.ua.
Дівчинка з’явилася на світ вагою 4,5 кг, мала зріст 54 см.
“Коли педіатр поміряла вагу та зріст доньки, то почала крутити її в руках та цілувати. Дивилася і думала: “Вона що, кожного грудничка так цілує?”. Стояла ошарашена, а вона казала: “Яка у вас прекрасна, унікальна дівчинка”. У Туреччині дуже люблять людей. Люди там гостинні. Якщо потрібна допомога, то 70% пообіцяють допомогти, із них 50% реально щось зроблять”, – додає Ганна.
Раніше подружжя побувало у США, Хорватії, Норвегії, Чорногорії, країнах Латинської Америки, Прибалтики та на Шрі-Ланці.
“Син звик, що ми постійно подорожуємо. Називаємо його “кишеньковим хлопцем”. Після кожної мандрівки він робить стрибок у розвитку, хоч і не ходить у дитячий садок. Він бачить світ, людей, чує різні мови, контактує з дітьми, – продовжує жінка. – Не всі нас підтримують. Реагують іноді навіть із агресією. Кажуть: “Чого на ці гроші не поставити шафу-купе чи не зробити ремонт?”. Це справа пріоритетів. Досі не можемо купити ліжко. Спимо на каркасі з матрацом. Через це не страждаю. Ліжко я не заберу з собою, а емоції залишаться назавжди”, – каже жінка.
Ганна веде блог, в якому пише про подорожі. Трохи заробляє на рекламі. У подорожі не їздять без страховки.
“Небезпека може статися і в рідній оселі, – каже Ганна. – Завжди перед поїздками робимо туристичні страховки з повним покриттям. За всі роки з нами не траплялося нічого поганого. Мандрували бідними країнами центральної Америки. У Гондурасі тоді тільки закінчилася громадянська війна. Їздили місцевими рейсовими автобусами. У салоні сидять люди, а на даху перевозять курей. Вразило, що бідні люди дуже привітні. До цього думала, що українці злі через погане економічне становище. Але це не так. Через що вони такі, не розумію досі”.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
