Проросійські неурядові організації в нашій державі та українські представництва російських структур існували завжди, маскуючи свою діяльність під підтримку співвітчизників, історичні, культурні, наукові, освітні та інші заходи.
Росія використовує їх для запровадження механізмів м’якого впливу на українське суспільство шляхом показу історичних подій у російському баченні, привласнення української історичної і культурної спадщини, підняття іміджу Росії, псевдо-демонстрації відсутності проблем у відносинах між Росією й Україною.
Ці фонди активно працюють з окремими організаціями, ними ж створеними, та час від часу залучають інші громадські організації, зареєстровані в Україні.
Так, окремі інформаційні ресурси періодично поширюють результати опитувань, проведених різними соціологічними групами, про ставлення населення до радянського минулого.
Одні ЗМІ роблять акцент на тому, що більшість українців підтримують тезу про так званий «один народ», інші – навпаки. Звертають увагу, що досить значний відсоток наших громадян цю думку категорично не поділяє.
Таким чином, прояви ностальгії за колишнім СРСР свідчать про живучість міфу про єдиний радянський народ. Його активно й послідовно використовувала свого часу комуністична ідеологія, а тепер це успішно робить російська пропаганда.
З російського боку використовуються значні фінансові та людські ресурси задля того, щоб захопити якомога більший сегмент українських користувачів Інтернету.
Наприклад, у стрічці новин у Facebook з’являються посилання на ресурси із позначкою «Рекомендується вам». Здебільшого вони використовують фактор ностальгії за радянським часом.
Користувачам пропонуються публікації побутового рівня про якісну і безкоштовну освіту в СРСР, доступні та безкоштовні медичні послуги, про те, що тоді усі могли займатися спортом і підтримувати своє здоров’я.
Звичайно «побутові» інформаційні вкиди видаються дрібними і неважливими. Але російська пропаганда для маніпуляції свідомістю використовує саме такий підхід. Теревені якогось міфічного персонажу для пересічного громадянина зрозуміліші і ближчі, ніж розумні роздуми фахового експерта. Тобто країна-агресор піддає українців справжньому дезінформаційному хаосу, у якому люди втрачають здатність аналізувати, а частіше сприймають все на віру.
Обов’язок ЗМІ сьогодні – показувати більше позитивних речей, які відбуваються в країні, переводити конфлікти і радикалізм в русло позитивної дискусії аргументів, а не істерії.
