18109552_1182164095239828_662190311_n
При вході в будинок сімейного типу – різнокольорові правила, родинне дерево зі світлинами всіх дівчаток, а під сходами – багато пар взуття. Коли сестра Вероніка повертається додому, її зустрічають усміхнені обличчя, обіймають, кожну вона запитує, як пройшов день. Навіть попри те, що в домі багато дітей, тут дуже чисто й затишно. В ігровій – багато іграшок, в сусідній кімнаті – полиці з книгами, у вітальні – великий телевізор для спільного перегляду мультфільмів, надворі – батут і власний спортивний майданчик, нагорі – спальні кімнати.

Про це пишуть Версії з посиланням на Галицький кореспондент.

18109552_1182164095239828_662190311_n

Раніше сестра Вероніка працювала в школі, пізніше – з дітьми з обмеженими можливостями та дорослими візочниками, вела бухгалтерію в Єпархіальному управлінні Коломийсько-Чернівецької єпархії. У монахині була мрія працювати з дітьми, виховувати та опікуватися ними. Владика Микола Сімкайло знав про це і запропонував їй очолити сиротинець. Коли почали набирати дітей, сестра Вероніка зрозуміла, що реальність виявилася дещо іншою, ніж задумане.

«Багато дітей живуть не те, що за межею бідності, важко знайти слово, яким можна описати те середовище. Це тяжко. Для мене це була трагедія. До цього часу я не знала про це. Розуміла, є бідні люди, але про такі тяжкі матеріальні умови і не здогадувалась. Бачила, як батьки деградували до такого, що й повірити важко», – розповідає монахиня.

Здебільшого проблема була в алкоголі. Це найчастіша причина того, що молоді здорові люди опускаються на саме дно. А ще була байдужість, відсутність співчуття, а коли люди стають байдужі, вони черствіють.

18110511_1182167501906154_929810919_n

Тоді в закладі оселилися перші вихованці. Спершу Вероніці допомагали ще дві сестри-монахині – Тадея та Теодора, пізніше їх змінювали інші. Нині приходять пані Ольга, Оксана та Надія, допомагають по господарству, а ще займаються з дітьми. На перших порах труднощі виникали у багатьох моментах. За рік підготували все, матеріальна база була повністю готова. Проте до дитячих витівок ніхто готовим не був. Як і до того, у що саме одягнути вихованців.

«Я зрозуміла, що мої діти мають у школу йти не гірше, а краще, ніж усі інші. Як і до церкви», – розповідає монахиня.

От і нині до Великодня для кожної донечки Вероніка придбала нову сукню, плащ та туфельки. Вона каже, що багато грошей вона не має, до того ж, нині має борг у магазині, який ще не повернула. Але діти і так в житті чимало бачили, тож принижувати їх не дозволить. У декого з вихованців батьки позбавлені батьківських прав, троє дівчаток тут – круглі сироти. Діти добре вчаться, хоча прийшли сюди з різним рівнем підготовки, дехто відставав у навчанні. Та зараз прогалини вдалося заповнити, сестра Вероніка дуже пишається успіхами кожної з дівчат.

18110666_1182165281906376_438792517_n

Найстаршій вихованиці Світлані – 19 років. Дівчина закінчує коледж, захоплюється малюванням, планує вступити на мистецький факультет або на педагогіку. Юля вчиться на кухаря, смачно готує, пече. Наталці – 14, вона сирота. У заклад дівчинка приходила раніше, побула кілька років, тоді її забрала тітка. Проте родичка часто хворіла, опікуватися дитиною не могла, і Наталя повернулася до мамусі Вероніки. Нині тітка іноді відвідує племінницю. Дівчина дуже любить співати, прагне й надалі жити такою щасливою сім’єю, яка є нині, щоб ніхто не хворів. І хоче, щоб в Україні нарешті настав мир.

Єві скоро дев’ять, дівчинка втратила обох батьків, залишилася повною сиротою, коли була ще зовсім малесенька. Вона розповідає, що любить вставати вранці, адже розуміє: Бог їй дарує життя, вона здорова. Їй подарували книжку польською мовою, вона заповнює кросворди, розфарбовує малюнки. Вчитися Єва любить, особливо цікавими вважає трудове навчання і малювання, але для неї не проблема написати диктант чи контрольну з математики. Дівчинка – відмінниця, бере участь у різних олімпіадах. У неї цього року урочисте причастя в школі, невдовзі вибиратиме з мамою красиву білу сукню, туфельки і обов’язково рукавички.

18136493_1182164651906439_1205240956_n

Яні – вісім, вона також сирота. Щоправда, у неї є старший брат. Імовірно, за кілька років він зможе забрати дівчинку й опікуватися нею. Дитина мріє поїхати в Чехію, адже там колись бував її брат, тож хоче побачити, наскільки там гарно. Дівчинка любить англійську, ретельно вивчає мову, її постійно хвалять педагоги, називають найкращою в класі у цій дисципліні.

Семирічна Діана родом з Коломиї, навчається в другому класі. Улюблені предмети – фізкультура, образотворче мистецтво і математика. Дівчинка вважає, що її мама у відрядженні. Через кілька років стане зрозуміло, чи мати зможе забрати дитину на виховання, чи ні. Дівчинка любить танцювати, дуже енергійна та життєрадісна. Мріє про повернення мами.

А ще тут живуть чотири сестрички: Люба, Надя, Віра та Софійка. Двоє молодших – ще в садочку. Дівчатка потрапили сюди педагогічно запущені. Старша у своїх дев’ять років не знала букв, не вміла читати і писати – у такому малому віці вона стала мамою для молодших сестричок. Нині Люба захоплюється музикою, любить малювати. Малює дівчинка гарно, планує відвідувати художню школу.

18142964_1182164408573130_1863268175_n

Надійці – сім, вона любить ходити до школи, їй подобається українська та англійська мови, читання. Найбільша мрія дівчинки – стати балериною. Найменша, Софійка, раніше майже не говорила. Нині ж дівчатка наздогнали ровесниць. Сестра Вероніка сподівається, що батьки дівчат виправляться і з часом зможуть виховувати донечок. Адже кожна дитина хоче мати маму й тата, які б їх любили. Нині дівчатка тішаться, що мають аж три мами – рідну, прийомну та небесну, кажуть, що вони багаті.

«Я прекрасно розумію, що маленька Софійка, яка мене обіймає, зі мною спить, плаче у мою відсутність, мала б обнімати свою рідну маму і плакати за нею. Старші на речі дивляться свідомо, розуміють, як є насправді. Маленькі мріють про сім’ю, нехай, адже мрію забирати не можна», – говорить сестра Вероніка.

Минулого року статус сиротинця змінився на будинок сімейного типу. На кожну дитину виділяється соціальна допомога. Гроші дівчаток сестра Вероніка не витрачає. Усі надходження облікуються, відкладаються окремо для кожної на той випадок, якщо в двері постукає біда, або просто на майбутнє. Нині родині багато допомагає владика Василь Івасюк, частину коштів виділяє греко-католицька церква – Коломийсько-Чернівецька єпархія.

18142937_1182164895239748_1000082370_n

Одна з найбільших проблем у родині – ревнощі. Мама – одна, а уваги і любові потребують усі. Кожна дитина хоче ласки, розуміння, знати про те, що вона найкраща. Найревнивіша – Єва. У розмові з психологом дівчинка розповіла, що хоче бути з мамою сама, щоб більше нікого не було. Деякі витівки дівчинки відбуваються саме на цьому фоні, це крик душі про необхідність уваги.

Біля менших дітей більше клопотів, їм треба приділяти більше часу. Ввечері сестра ставить собі запитання, чи всіх вислухала, чи нікого не обділила увагою. Це найважче. Важко також буває розібратися в ситуаціях між дівчатками, щоб не покарати невинного. Хоча покарання тут – це додаткова прочитана сторінка або відсутність мультиків. Але важливо, щоб все було чесно. За правду мама не сварить, якою б та правда не була, лише за брехню.

«Між дівчатками час від часу виникають непорозуміння. Крім того, тут багато лідерів, які часом борються між собою за пальму першості. Деколи я втручаюся в ці процеси, іншого разу – ні, лише спостерігаю збоку», – ділиться монахиня.

Дозвілля родина завжди проводить гуртом. Коли є вільна хвилинка, йдуть в центр міста на каруселі, у кіно або ще кудись. Неділя починається з відвідин церкви, а далі – прогулянки та розваги. Минулого тижня місцевий фотограф організував для дітей фотосесію, це було справжнє свято. Нещодавно їздили на «Буковель», до лісу на підсніжники. Минулого року були на Шацьких озерах, в Солотвино, дитячих таборах. Цьогоріч домовляються про те, щоб повезти дітей на море в Одесу.

18142749_1182164171906487_285421718_n

День у великій сім’ї розпочинається рано. Сестра Вероніка прокидається о пів на четверту, щоб помолитися. Далі готує дівчаткам сніданок, для кожної окремо «тормозки» – канапки та печиво. Приблизно о 7-ій будить дітей. Дівчатка збираються, моляться. Автобусом доїжджають до школи, найменші – у садок. Після повернення додому – обід. Іноді дівчатка допомагають на кухні. Їхня мама вважає, що вони мають розуміти, звідки береться борщ чи інші страви, тож не відгороджує їх від процесу приготування. Коли готують салат, дівчата ріжуть, як уміють, головне – бажання допомагати.

Дівчата роблять домашнє завдання, граються, дивляться телевізор. Вечеря – спільна, після неї – молитва. Раніше всі разом читали Біблію, тепер – Книгу Святих для дітей. Кожен розповідає, як провів день, ділиться гарними новинами. О 21.30 – сонний час.

Найголовніший аспект у вихованні дітей – це любов, вважає монахиня. Дитина має знати і відчувати, що її люблять. А ще до дітей слід ставитися з повагою. І довіряти і показувати їй це.

Сестра Вероніка не розуміє, чому вона та дівчатка привертають увагу навколишніх – у них звичайна родина. З такими ж радощами, труднощами, мріями, переживаннями, як і в інших. А вона, як і кожна мама, пере, прасує, готує, доглядає за дівчатами. І дуже-дуже їх любить!

Ірина ФЕДОЛЯК