Результат пошуку зображень за запитом "біатлоніст  Тарас Лесюк"

Усі уже точно чули про шалені морози, які зараз охопили Канаду. Мабуть саме це і стало причиною того, що далеко не всім спортсменам вдалось проявити свої найкращі якості. На старт вийшли лише 95 учасників (троє не стартували, серед них і Дмитро Підручний). Приємною несподіванкою стало те, що на канадський та американський етапи у складі нашої команди відправився уродженець Прикарпаття – Тарас Лесюк, який в першій же гонці в Кенморі склав компанію більш досвідченим Артему Тищенку та Сергію Семенову. Ця гонка стала для Тараса дебютною та доволі успішною – 32 результат. Що цікаво, єдиний промах на вогневому рубежі наш біатлоніст здійснив лише на останній двадцятій мішені…

Щиро вітаємо прикарпатського спортсмена з дебютом на найвищому рівні та бажаємо завжди прославляти ім’я українського біатлону на міжнародних змаганнях!!!, пише Sport.if.ua

Фото: biathlon.com.ua

Профайл та інтерв’ю Тараса Лесюка Ганні Осолодкіній для biathlon.com.ua (2017):

Дата народження: 21.08.1996
Вага: 70
Зріст: 178
Місце народження: с. Текуча (Косівський р-н, Івано-Франківська обл.)
Місце проживання: м. Чернігів.
Перший рік в біатлоні: 2010
У збірній України: 2018

Улюблений стадіон – Поклюка (Словенія).
Улюблена дисципліна – естафета.
Улюблена книга – улюбленої немає, останнім часом читаю Пауло Коельо.
Улюблена музика – все залежить від обстановки, в якій перебуваю.
Улюблений колір – червоний, зелений.
Улюблена тварина – собака.
Що цінуєш в людях – чесність.
Що можеш пробачити другові – справжньому другу можна пробачити все.
Улюблена пора року – зима і літо.
Який вид спорту (окрім біатлону) подобається – бокс.

Перші кроки в біатлоні

Тарас Лесюк досить пізно прийшов в біатлон, коли йому було 15 років, сталося це в Тернополі, а наставником юнака був Микола Іванович Попович. Сьогодні Тарас згадує, що тоді його перші кроки в спорті були досить впевненими, вдавалося показувати досить непогані, як для новачка, результати. Вже пізніше він зрозумів, скільки сил, праці і серця потрібно віддати біатлону, щоб стати майстром своєї справи.

Тоді Тарас думав не стільки про медалі та подіуми, скільки про те, як правильно поєднати заняття в школі і спорт. «Добре, що у мене в школі був зручний графік занять. Вранці я йшов на тренування, потім на навчання, а після занять знову поспішав на тренування, – розповідає Тарас, – Дуже допомагала тоді підтримка рідних. Вони мені дали можливість самому вибирати свої захоплення, майбутню професію».

Підтримка родини

А народився український біатлоніст в маленькому гірському селі Текуча в Косівському районі Івано-Франківської області. Мама, піклуючись про сина, давала йому свободу у виборі життєвого шляху, підтримувала у важких ситуаціях. А ось батька Тарасові замінив дідусь Микола, взявши на себе турботи по вихованню справжнього чоловіка. Дбав про хлопчика і його дядько, а коли той підріс, поставив в перший раз на лижі. Тарас пишається своєю дружною сім’єю, де всі підтримують один одного, де на великі свята: у Великдень, на Різдво і Новий рік збираються за столом і проводять час разом, діляться планами, неприємностями і успіхами.

«А ще, – каже Тарас, – у мене є бабуся Аня, і я знаю, що вона завжди мене чекає, що б не трапилося, домагаюся я успіху або тільки йду до перемоги, для неї я – найголовніша людина і ця бабусина любов мене завжди зігріває по-особливому».

Тільки високі цілі

Сьогодні молодий атлет ставить перед собою найвищі цілі. Але Тарас хоче не тільки піднятися на найвищу сходинку Олімпійського п’єдесталу, а і стати особистістю з великої літери, мріє добитися своєю працею таких результатів, щоб бути прикладом для молодих хлопців. Ну, що ж, мета дуже гідна.

Втім, юнак прекрасно розуміє, що вибрав важкий шлях, де не відсидишся за чужою спиною, не пожалієш себе зайвий раз, де все залежить від твоїх зусиль, сили волі, праці, дисципліни. Та й гонки на найвищому і заповітному рівні поки що попереду. Але в скарбничці перемог вже є важлива медаль. Третє місце на етапі юніорського Кубку світу завоювала українська естафетна команда в складі: Анни Кривонос, Христини Дмитренко, Антона Дудченко та, звичайно ж, Тараса Лесюка в улюбленій ним Поклюці. Та все ж більше запам’яталася спортсменові зовсім інша гонка – чоловіча естафета в Осрблі на ЮКМ.

«Тоді я дуже хвилювався перед стартом, – згадує Лесюк, – величезна відповідальність тиснула дуже сильно, адже заради команди я готовий на все, та й не мав права підвести хлопців. Шалено хотілося показати найкращий результат».

Робота над помилками

У житті спортсмена бувають різні випадки, є і досить смішні, один з таких трапився і з молодим біатлоністом: «Якось на літньому чемпіонаті України, на останньому колі, я на автоматі побіг ще на одне коло, але потім зрозумів, що щось не те роблю, біжу не туди, розвернувся і побіг на фініш, тоді було не смішно, а сьогодні згадую той випадок з посмішкою, так, і на помилках вчаться». В активі у атлета є і такі гонки, коли зовсім трохи не вистачало до тріумфу. Так, наприклад, одного точного пострілу не вистачило в минулому році в Отепя на чемпіонаті Європи для участі в квітковій церемонії, коли Тарас фінішував 8-м, хоча в тій гонці переслідування саме він став найшвидшим серед українських хлопців.

Помилки молодий атлет звик одразу ж аналізувати, після невдалого старту намагається не засмучуватися, а працювати над прорахунками: «Намагаюся не тягти за собою вантаж невдач, і просто забути про гонку, яка не вдалася. Головне, не повторювати своїх помилок. Правда, це зробити не так вже й легко»

Вдома спортсмен буває зараз не часто: «Влітку, між зборами, виходить заїхати додому на пару днів, а взимку зовсім немає часу провідати рідних, як всі – чекаю весни, коли біатлоністи мають від місяця до двох для відпочинку. Ось тоді і намагаюся якомога довше побути вдома з мамою, порадувати бабусю …»