Відритий лист.
До всіх працівників Міністерства внутрішніх справ України.
Пані і панове! Позаяк я вже скоро як два роки немедійний і не спілкуюся з жодними ЗМІ (окрім каналу Рада), то дуже би хотів, бодай хоч до когось з вас, ((якщо звичайно когось це цікавить) – донести ті слова, що говорю зазвичай на кожному суді , і особливо ті , що говорив на суді в справі Віти Заверюхи.
Перш за все, я прошу пробачення в кожного з Вас за те, що, будучи сам нацгвардійцем і по суті одним із Вас, став, як то Вам виглядає, нібито супроти Вас.Але це не так. Ні і ще раз ні. І тому, перш за все, я хочу принести найщиріші співчуття родинам загиблих: прапорщика Христенка Юрія Валерійовича і старшого прапорщика Романенка Юрія Васильовича – Героїв, що загинули в бою, захищаючи право і порядок в Державі.І тому вважаю також вищою Божою справедливістю і те, що їхній вбивця, також був застрелений на місці злочину.
І є ще також інші співучасники цього вбивства, які безперечно повинні понести покарання – і я теж тільки за те.
Але на захист, саме Віти, і тільки Віти – я став тільки тому, що детально вивчивши справу, переконався, що саме в неї у цій справі взагалі стовідсоткове алібі, а всі свідчення на неї, на жаль, усього лиш маячня, швидше всього вибита в інших фігурантів справи.
Для когось Віта “бандитка” і неонацистка, а для мене – впершу чергу молода жінка, ще дитина, яка колись, дурним дівчиськом,попавши під чийсь поганий вплив, дала себе задурити ідеями неонацизму, абсолютно не знаючи історії і зовсім не усвідомлюючи, що неонацизм, це, скажімо так, і не Вермахт, і навіть не фронтові СС, а в першу чергу – Ге-ста-по.І що сповідувати ці ідеї, це злочин перед Богом і людьми…За що і була сповна покарана Богом в той спосіб, щоб на собі відчути все те, що колись хотіла принести іншим.
В цьому і тільки в цьому її справжня провина, і вона це усвідомлює.Я з нею про це багато говорив, і вона мені в цьому щиро каялася.
Вона зломлена, морально розбита і неймовірно страждає. Готова накласти на себе руки, не в силах більше терпіти страждання.
Я дивлюсь на неї, як на свою дитину, і моє серце розривається від жалю….Вона отримала урок на все життя.І тому я звертаюся до кожного з Вас, хто, можливо, мене почує, і хто міг би хоть чим зарадити цій дитині…
Будь ласка, я прохаю тільки про милосердя і можливо прощення.Простіть і Вам проститься.Заради Ваших дітей, які теж, колись можуть попасти під вплив поганої компанії.Ніколи не пізно покарати, не судіть і не будете судимі. Дайте їй один єдиний шанс почати нове життя.
Звільніть її від страждань бодай до суду, а раптом виявиться, що саме в цій справі вона невинна? Адже тільки суд скаже останнє слово в цій справі – а до суду вона усього лиш підозрювана.
Не мені судити винна Віта чи ні, на це є суд, і якщо суд докаже колись її провину, я покірно сприйму цей вирок…А наразі, до суду, БУДЬ ЛАСКА, допоможіть, хто може і Бог це кожному з Вас зарахує, відпустити Віту мені на поруки. Я за неї гарантую своїм словом… , не офіцера, – написав Юрій Тимошенко.
