Чекати на дівчат прийшлось довго. Майже півтори години. Дружина власника сауни (й за сумісництвом, судячи з усього, місцева «мадам») пояснила таку затримку тим, що ми замовили не будь-кого, а працівниць «елітного класу». Та ще й з певною зовнішністю. Частково це було правдою. Ми замовили до сауни двох дівчат й уточнили:

1)   Мають бути не пенсійного віку, а навпаки;

2)   Одна має бути білявкою, друга брюнеткою;

3)   Дівчата повинні бути стрункими, без «соціальних запасів» на талії і целюліту.

«Мадам» щось там порахувала і виставила додатковий (до водно-парових послуг сауни) рахунок: шість з половиною тисяч гривень. Або ж п’ятсот євро. Відразу. Ми також порахували і вирішили, що патріотизм тут ні до чого. П’ять зелених стоєврових купюри зникли у ремінній сумці господаря сауни.

Перед нами поставили кухлі з пивом і запропонували на вибір: чіпси з цибулею, або ж анчоуси. Ми вибрали анчоуси і ввімкнули плазмову панель. З принагідної колекції DVD-еротики обрали вінтажний фільм за мотивами маркіза де Сада. Одягнені у бутафорські лахи часів людовиків, сисясті курви непереконливо зображали придворних дам вісімнадцятого століття. Отже півтори години ми поєднували пляшкове світле з французькими куртуазними видовищами від німецьких режисерів.

Нарешті у передбаннику почулись веселі голоси дівчат. За хвилину до приміщення зайшли дві красуні. Молоді, свіжі, довгоногі, розкуті. Незважаючи на вульгарну косметику, набагато сексуальніші за німецьких курвів з порнофільму. Колір їхнього волосся чітко відповідав замовленню. Яскрава білявка була вищою за не менш яскраву брюнетку. Білявка відрекомендувалася Мар’яною, чорнява – Оксаною.

Вони не були професіоналками. Це відчувалось у напружених поглядах, котрі дівчата кидали одна на одну, у «еклектичному» вбранні та незграбних рухах. Потім, при розмові наші здогадки підтвердились. Дівчата відносились до того соціального прошарку івано-франківської молоді, який нас і цікавив. Замовили ще пива, зав’язалась бесіда.

Мар’яна і Оксана приїхали до Івано-Франківська з сіл. Приїхали вчитись, проте «в реалі» працювали: одна продавчинею, інша офіціанткою. Інформація потім підтвердилась. До речі, виявилось, що на своїх робочих місцях дівчата працювали практично у тому ж «бойовому» макіяжі, що й у сауні. Та й «важкі» вечірні парфуми, судячи з усього, слугували їм у всіх випадках життя.

Кар’єру провінційних путан обидві дівчини почали після «нещасливих кохань». Майже за російським класиком: нехай я буду річчю, але річчю дорогою.

Вирішивши, що всі чоловіки лайна варті, Оксана з Мар’яною пустилися берега. Оксана ще мала кількарічний досвід утриманки заможного газди – власника ковбасного цеху з приміського села, а Мар’яна, практично відразу після «нещасливого кохання» та наступної депресії, потрапила у дружні обійми власників сауни.

Проститутками чи там «працівницями секс-бізнесу» вони себе не вважали. Більше того, категорично відмовились визнавати свою банно-масажну діяльність професією.

–  Ми так відпочиваємо, – заявила Мар’яна.

–  Значить, це у вас хобі? – уточнили ми.

–  Так-так, – закивали головами дівчата, хоча було не зовсім ясно, чи розуміють вони значення слова «хобі».

–  А чому гроші за це берете?

–  Так ми вам задоволення робимо, – знайшлась Оксана.

–  Це і є робота. Ми вам гроші, а ви нам послуги.

–  Які послуги?

–  Сексуальні.

–  Не вимахуйтеся, пацани. Це не послуги, це ми так з Мар’яною відпочиваємо.

Це одна з відомих особливостей Івано-Франківська: не називати речі своїми іменами, вислизувати з певної визначеності. Місцева проституція також стоїть на евфемізмах та недомовках. Офіційно (для втіхи побожної міської громади) ніякої проституції в нашому місті немає. Оксани з Мар’янами просто відпочивають і беруть у подарунок «гроші за отримане задоволення». Яка ж це проституція?

Прийде час і дівчата знайдуть собі чоловіків. Ті й гадки не матимуть, що одружилися на колишніх повіях. Але потім правда все одно вийде на поверхню – випадково, або ж за сприяння «доброзичливців». І примножиться зло.