Лана Тесленко — дизайнерка, декораторка та кріейторка. Жінка родом із Хмельницького, але впродовж 20 років проживала в Харкові, де мала власну агенцію декору та бренд одягу. З початком широкомасштабного вторгнення Лана повернулася на Хмельниччину, де з чоловіком і зводять дім зі сміття.
Про пошуки сенсу і дому
Ми мали житло в центрі Харкова, і 24 лютого 2022 року о 5-й ранку почули постріли. Першу ніч провели в метро. Наступні три дні жили на дачі, за містом. Потім вирішили поїхати у Хмельницький до батьків: там і дах над головою, і трохи безпечніше. Влітку 2022 року, коли вже винаймали квартиру, почали думати, куди і як рухатися далі. Було відчуття, що не маємо нічого, а будинку все ж потребували, пишуть Версії з посиланням на Глузд.
Ще до вторгненням я займалася сортуванням, шила одяг із переробленого матеріалу, ну і квартира в Харкові в нас була з ресайкл-дизайном. Чоловік за спеціальністю архітектор та проєктувальник. Коштів на будівництво не було, мали лише накопичені роками знання. Так і вирішили взяти новий левел — створити будинок зі сміття. Я поїхала на смітник, щоб подивитися, які будматеріали там є. Я ще не розуміла, як саме маємо його робити, у нас навіть проєкту не було, але коли в людини народжується ідея, це означає, що вона може її втілити.
Ділянку знайшли випадково. Приїхали до брата за місто і просто поцікавилися, скільки там коштує земля. Було дуже дорого, та помітили оголошення, що хтось продає город. Це значно дешевше, ніж ділянка під забудову. У нас і тієї суми не було, але це порівняння цін психологічно вплинуло. Місцина хоч і розташована в селі Олешин, яке дуже близько до Хмельницького, проте оточена деревами і є відчуття, ніби це далеко, посеред природи. Сподобалось місце, і почали думати, де нам брати кошти. А коли чогось дуже сильно хочеш, то починають траплятися дива. Чоловікові запропонували роботу, тож гроші, що він заробив за перший період, ми вклали у ділянку. Ще зичили у друзів, краудфандили серед наших підписників. Так ми й купили город.
Будинок із символом нового життя
Сумно, що люди викидають стільки речей, яким можна дати друге життя. Для мене збудувати будинок зі сміття — це перевірити, наскільки взагалі можлива ця ідея, показати людям, що не все те, що ми викидаємо, є непотребом, змотивувати їх до дії. У цьому і мета проєкту.
Коли шукала матеріали на смітнику, познайомилася з працівником комунальної служби. Згодом він допоміг домовитися з чоловіком, що керує звалищем, про дозвіл ходити у місце, куди привозили абсолютно всі відходи. На територію пускають тільки за дозволом, і необхідно носити помаранчеву камізельку. Дуже страшно було усвідомлювати масштаб тих гір зі сміття. Там було стільки деревини, що у мене склалося враження, ніби нею можна було б опалювати маленьке село. Також вразила велика гора екошуб, які невідомо скільки будуть гнити. Іноді так дивно бачити, які речі люди викидають: новенькі шорти GUCCI, які, певно, за розміром не підійшли, чи доволі непоганий дерев’яний стіл, вікна теж знайшли на смітнику. Якщо будую з відходів — то підлаштовуюся під них, погоджуюся на ту форму вікна чи ті двері, що знайшла.
Для фундаменту взяли шини, і потрібна була деревина, щоб зробити каркас, бо це все ж сучасний будинок, а не хатинка-мазанка. Нам порекомендували місце, де можемо брати використану дошку. Двері, дзеркало, умивальник, елементи декору, праску — усе знайшли на смітнику. І з’явився азарт це переробити, довести проєкт до завершення. Ми не все брали на звалищі, є речі, які нереально там знайти.
Десь 20% з усього будинку — нове: цвяхи, утеплювач для даху, мабуть, і дах буде новий. У нас навіть унітаз зі смітника. У новобудовах встановлюють унітази для майстрів на час ремонту, і скільки вони за цей час ним скористаються? Люди просто звикли сприймати візуально, але все можна помити і почистити, навіть унітаз. Я дуже рада, що і ця річ ресайкл, бо це хороший приклад якраз для будинку зі сміття. Я сама люблю розкіш, дизайнерські речі, власноруч їх створювала. Але мені захотілося піти в цю історію, щоб дослідити, наскільки це можливо. Найактивніша фаза будівництва була влітку 2023 року, тоді вже й візуально виріс будинок. Це авторський проєкт, його зробив мій чоловік. Нам завжди подобалися круглі форми, бо будинок, який не має кутів, — це завжди дуже приємний простір, там відчуття якогось спокою. Округлі будівлі мають особливу атмосферу. Наразі ми зійшлися на тому, що буде саме будинок-яйце. Це символ нового життя.
Сортування, яке набуло масштабів
Ми там уже ночували одну ніч, але це не говорить про те, що там вже можна жити. У домі є каналізація й туалет, проведена вода, але немає душової кабіни. Ми ще не обмастили стіни всередині, але там вже є піч, якою можна нагріти будинок. Це невеликий простір, і там кожен “куточок” треба продумати так, аби все, що нам потрібно, можна було туди вмістити. Було завдання не просто почати будівництво, а довести його до логічного завершення. До того ж показати людям, що це можливо — не впасти в депресію й не опустити руки, а з нічого знову почати щось робити у ці важкі часи.
Ми ведемо блог в інстаграмі, і, коли вистачає власної мотивації, ділимося нею з людьми. Сама ідея цього проєкту — не тільки про те, що нам потрібен будинок. Хотілося поділитися тим, що є всередині нас, бо в українців дуже депресивні стани, і ми розуміємо, що або будемо показувати якийсь класний приклад, або теж підемо в ту депресію — і що тоді? Тому я і називаю це проєктом, бо його мета — мотивувати. Я вела інстаграм, бо займалась фешн-індустрією і була трохи інфлюенсеркою, але в іншому напрямку. Коли почали зводити будинок, то блог продовжився, він не сильно змінився, бо ще до цього всього я займалась сортуванням, просто тепер воно набуло масштабу.
Під час будівництва мені було важко емоційно, бо на мене дивиться багато людей і є відчуття, що не можу їх підвести. Але ресурс теж не безкінечний. Іноді думаю: я задовбалась, я не хочу. Але потім встаю, роблю і бачу той фініш: як класно, що не опустила руки. Єдина підтримка — це підписники, вони із таким же характером і підтримують мене в коментарях.
“А те, що я викидаю, точно сміття?”
Я вважаю, що сміття у світі не існує. У мене є хештег “#сміття існує лише в голові, все навколо — дорогоцінний ресурс”. Я завжди кажу “сміття”, а не “відходи”, бо через таке не дуже приємне слово, яке ріже вухо, намагаюся змусити людей замислитися: “А що ж то за сміття, що вона його продає?” (бо я й одяг роблю зі сміття). Щоб люди подумали: “А те, що я викидаю, дійсно сміття?”. У когось все змішане в одному відрі і називається сміттям, а в когось це відсортований ресурс, розкладений по пакетиках, які поїдуть на переробку, і це відходи. Усе, що є на смітнику, більше не може вважатися відходами, його вже звідти ніхто не забере. Кожна людина наділяє предмет власною цінністю: хтось викидає ті відходи з виробництва, а я беру і роблю кофту, яка для когось, як мені писали, — “верх мистецтва”.
Якось мені дуже сподобалось на смітнику зім’яте старе відро. Я — дизайнер-декоратор і бачу річ раніше, ніж вона трапиться, тому забрала те відро, зняла майстер-клас у соцмережі, попшикала балончиком фарби — і це вже арт-об’єкт. Блог у мене не так про будівництво, а більше про те, що навколо нас існує безліч речей, які ми можемо переробити та зекономити ресурс. Природа так придумала, щоб не було сміття, але еволюція пішла трохи не туди: продукування такої кількості пластику, який не переробляється, засмічує планету.
“Я прийшла на звалище, я ніби на суспільному дні, але ті маленькі чудеса, які там траплялися, змушували мене дякувати Богу”
Смітник — це місце моєї внутрішньої трансформації. Там відбулася якась розмова з Богом, наодинці з собою. Я прийшла на звалище, я ніби на суспільному дні, але ті маленькі чудеса, які там траплялися, змушували мене дякувати Богу. Я просто вірю в вищу силу, я знаю, що сама є частиною тієї вищої сили, — і всі мої проєкти про це. Життя саме підкидає можливості, але питання в тому, чи ти ними користуєшся.
У цілому, немає чіткого розуміння, що буде з цим будинком. Ми його сприймаємо як будинок, але прекрасно розуміємо, що було б добре, якби в нас був дім, більший за розміром. Цей простір класно підходить для якогось релаксу, невеличкого ретрит-центру, куди можна приїхати, усамітнитися, пройти внутрішні трансформації. Він і так, і так пасуватиме, але точно хотіли б трохи пожити в ньому, відчути, як воно.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
