Цьогорiч вiн вiдзначає 104-й день народження, пишуть Версії з посиланням на газету Експрес.
“У мого тата двi доньки — я та моя сестра Ганна, — каже дочка пана Iвана Орися. — А ще п’ять онукiв, дев’ять правнукiв i один праправнук. Привiтати тата стараються прийти всi. Та й у буднi навiдуються часто”.
На життєвому шляху цього чоловiка було вдосталь i радощiв, i горя.
Уже з 14 рокiв Iван пiшов до працi. Наймався до багатiїв — у своєму селi та сусiднiх, працював за харчi й одяг. “Вийду на вулицю, а там дiти гуляють, — згадує дiд Iван. — А я мушу робити. Дивлюся на наше село i плачу”.
Iван навчився шити та ремонтувати чоботи, став заробляти бiльше. Побудував хату, одружився, народилася донечка. Та почалася вiйна. Iвана забрали в армiю. На вiйнi вiн зазнав поранення. Куля влучила в голову, чоловiк пережив контузiю i був комiсований. А пiзнiше частково втратив слух на одне вухо.
“Тато працював на боднарствi — бочки робив, — пригадує донька. — Уже перед самою пенсiєю пiшов на будiвництво — бо там бiльше платили. Ну й на господарствi було досить роботи. Сьогоднi має 4200 гривень пенсiї”.
Ще рокiв десять тому порався в господарствi. Та й тепер, коли дочка каже, що йде на город, рветься допомагати.
“Не може зрозумiти, що вже не тi сили, — каже панi Орися. — Бо навiть вийти з хати, переступити порiг мушу йому допомагати”.
Сьогоднi дiда Iвана нiчого не болить. Хiба вже вiд старостi ноги не слухаються. Все розумiє, добре бачить. А от чує вже погано. Тому й телевiзор не дивиться.
Як каже панi Орися, дiд Iван нiколи не курив, оковиту вживав хiба трошки у великi свята. Лiкувався травами, якi сам збирав. А ще дуже любив мед. Його мiг з’їсти дуже багато. Та й мiг собi дозволити. Бо тримав немалу пасiку. У цьому, мабуть, i секрет його довголiття.
