У цей день закінчується Петрів, або Апостольський піст, встановлений Церквою на згадку про служіння і страждання святих апостолів. Про це пишуть Версії з посиланням на сайт УГКЦ.

Апостол Петро – уродженець міста Віфсаїди, брат апостола Андрія, жив зі своєю сім’єю у Капернаумі і займався рибальством. Звали його Симоном, а ім’я Петро (що в перекладі означає камінь, скеля) – і саме за висловлену ним тверду (свою й інших апостолів) віру у Божі об’явлення – він отримав від Ісуса Христа. Життя Петра більше за інших апостолів висвітлене в євангельських оповідях, тому що він увесь час знаходився поряд з Христом, особливо сильно був прив’язаний до Нього, беззастережно вірить в Божественне послання Господа.

Христос – після трикратного його зречення, – відновивши і (наново) затвердивши Петра в апостольському званні й служінні, триразово повторив: “Паси овець Моїх». І Петро став одним з найсміливіших проповідників Євангелія. Уже в день П’ятидесятниці він навернув у Христову віру спочатку 3000, а потім іще 5000 чоловік.

Оповідаючи першим християнам про головні підвалини, на яких зводиться і функціонує Церква Нового Завіту, Петро зауважує, що в її основу покладено Самого Господа Христа – “каменя живого, людьми відкинутого, а Богом вибраного, коштовного, і ви самі, мов живе каміння, будуйте із себе дім духовний, святе священство, щоб приносити духовні жерви, приємні Богові, через Ісуса Христа” (1Петр.2:4,5).

Петро прославився багатьма зціленнями, а в Іоппії воскресив з мертвих Тавіфу, безтрепетно свідчив про Христа перед начальниками єрусалимськими і судом Синедріону, був двічі ув’язнений у темниці, приречений на смерть, але після чудесних звільнень ангелом не залишав свого проповідницького подвигу. Він побував в різних країнах Сходу і Заходу. Петро помер мученицькою смертю в Римі приблизно в 57 році. Засуджений до хреста, він, згідно церковного передання, попросив розіпнути його вниз головою, вважаючи себе негідним померти, як Господь.

Апостол Павло з нардження носив ім’я Савл, що означає «випроханий», «вимолений», і лише через деякий час після навернення до Христа став називатися Павлом. Він був родом з міста Тарсу, що знаходився на півдні Малої Азії й жителі якого користувалися правами римських громадян. Виховувався при Гамаліїлі, найвідомішому іудейському законовчителі того часу. Савл виріс переконаним захисником Мойсеєвого закону і батьківських переказів. Спочатку євангельська проповідь Христових апостолів викликала його гаряче обурення, і він став одним з активних і ревних їхніх гонителів. Він навіть був присутній при каменуванні першого християнського мученика – архідиякона Стефана, проте був чудовим чином, на дорозі до Дамаску, навернений до Христової віри Самим Господом. Після цього Савл хрестився і став ревним проповідником та будівничим Христової Церкви, а також видатним теологом і апологетом християнства. Це саме він – як і Петро – дуже чітко й переконливо наголосив на тому, що в новозавітній Церкві “ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос” (1Кор.3:11). Зробивши декілька подорожей по Середземномор’ю, він заснував християнські спільноти в Малій Азії, Греції і Римі. Апостол Павло був обезголовлений мечем у тому ж році, що і апостол Петро.

Обидва вони – і апостол Петро, а особливо апостол Павло, багато потрудилися в поширенні Христової віри і тому справедливо відзначаються разом у числі «стовпів» Церкви Христової і первоверховними апостолами. Вони обидва мученицькою смертю померли в Римі, при імператорі Нероні, і їх пам’ять святкується в один день.

Вшановуючи в цей день пам’ять цих двох первоверховних апостолів – свв. Петра і Павла, молімо і просімо, за їхнім заступництвом, преблагого й всемилостивого Господа Бога, щоби Він благословенно й потужно віднодив та утвердив Свою Христову Церкву – як в Україні, так і по всьому світі, в якій присутні різні традиції, деномінації та юрисдикції, в цьому благодатному служінні в дарах і плодах Духа Божого. А також в євангельському дусі соборності і сопричастя, у т. ч. щодо їх рівнозначності й рівноправності у справі проповіді ними Доброї Новини задля покаяння, зцілення (духовного й фізичного) і спасіння людських душ. Тобто, “щоб усі були єдине” в Господньому Тілі Сходу і Заходу та “щоб вони були звершені в єдності”, в єдності та Божій любові й благодаті, “щоб увірував світ” в Сина Божого, посланого Його Небесним Отцем (Ін.17:21,23). “Увірував” і таким чином спасся. Амінь.