Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.

Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов’язково прикрашали подвір’я та господарські будівлі клечанням — зеленими гілками клену, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Забороненим деревом подекуди вважалася осика, на якій, за повір’ям, повісився Іуда Іскаріот. Гілки встромляли у стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям.

Аїр (в народі – лепеха), як його ще називали «татарське зілля» має дуже сильний приємний аромат свіжості. З його прикореневих стебел робили солодощі на зразок східних – висушували і зацукровували, ласощі за смаком не поступалися зацукрованому кореню східного імбиру. Аїр дійсно дістався селянам від татар, точніше від татаро-монгольського нашестя. Татарське зілля монголи вважали культовою рослиною, вони свято вірили, що водойми, в яких росте аїр, чисті, і воду з нього можна пити без побоювань. Тому на шляху до сіл і селами завойовники розкидали у водойми шматочки кореневища аїру, так він і прижився у нас. Наші селяни помітили, що навіть на болоті в заростях аїру менше роїться комах, ніж на інших берегах.

Тому аїр і стали збирати і стелити на глиняні підлоги в бідних селянських хатах, щоб вивести не тільки мух і комарів, але навіть тваринних бліх. Адже молодих ягнят, козенят, телят і курчат, народжених ранньою весною, від холодів ховали у будинку разом з людьми. А тваринні блохи за відсутності господарів легко нападали і на людей. Аїр стелили на підлогу разом з полином і чебрецем. Цей спосіб дуже ефективний для вигнання котячих і собачих бліх з дому до сих пір, ефективніше і краще інших хімічних репелентів. Але обряд прикраси будинків зв’язувався не з комахами, а з повір’ям, що прийдешні в будинок душі померлих зможуть сховатися, вселяючись в трави. Ось чому не вносили до хати осику, вербу і крушину. Через 3 дні після Трійці трави викидали або спалювали.

Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків — ігорного дуба або явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене гіллям, квітами, стрічками.

На Лівобережжі дівчата водили тополю — одягали одну з-поміж себе тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду. На Поліссі побутував близький за значенням обряд троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина.

На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.

На свято Трійці дівчата проводили обряди з плетінням квіткових вінків і завивання берези. Якщо гарненько завити берізку, то збудуться задумані бажання, наприклад, полюбить вподобаний хлопець. Якщо вінок розвився – бажання не збудеться. Зелений вінок свідчить про продовження дівоцтва. Засохлий вінок – до добрих чи поганих змін у житті. Якщо на Трійцю наречений засватається, а на Покров молоді одружаться – життя буде довгим і щасливим. Троїцький коровай засушували в сухарі і зберігали до весілля. А потім ці сухарі замішували у весільний коровай на щастя і любов молодих.

Трійця: прикмети про погоду

Дощ на Трійцю – це сльози за померлими, в батьківську суботу напередодні Трійці заведено прийти на кладовище та пом’янути померлих родичів.

Дощ на Трійцю – чекай багато грибів і теплу погоду.

З Трійці починається справжнє літо.

З Духова дня не тільки з неба, а й від землі тепло йде.

Прийде Трійця – буде і на дворі, як на печі.