Внесок у розвиток культури спорту та іміджу міста, яскраве бігове свято готує команда організаторів півмарафону. Більше про подію “Вежа” розпитала у Ігоря Крицака – координатора напрямку «Гарячий спорт» платформи «Тепле місто» та організатора Франківського півмарафону.
– Чого очікуєте від цьогорічного півмарафону?
– Хотілося б побачити багато франківців на цьогорічному півмарафоні. Біговий рух в Україні набирає великих обертів, кількість бігаючих людей з кожним роком збільшується.
– Як триває підготовка до півмарафону? На яку кількість людей розраховуєте цього року?
– Зараз спостерігаємо таку тенденцію, що багато людей зареєструвалися на півмарафон (відстань 21 км 97 м) і зовсім мало на короткі дистанції у 5 та 10 км. Це свідчить про те, що більшість учасників – гості міста, котрі приїдуть побігати у Івано-Франківськ. Чомусь менше місцевих жителів. Люди ще не надто добре знають, що таке півмарафон. Варто розуміти, що у півмарафоні є різні дистанції, не тільки 21 км. Також у програмі є дитячі забіги (100 м, 300 м, 500 м та й 1000 м), завдяки яким можна прививати культуру спорту діткам та естафета для корпоративних клієнтів і охочих компаній.
– Як підштовхнути до участі у півмарафоні людину, котра вагається, боїться чи не впевнена у собі?
– У кожного і в школі і в університеті були нормативи з фізичного виховання. Обов’язковим був норматив пробігти відстань у 3 км. Тому, це не так складно як здається. Бар’єри виникають тільки у голові.
– На що потрібно звернути увагу при підготовці до півмарафону?
– Важливим є правильний підхід до занять бігом. Часто буває, що люди не надто обізнані у тому, як правильно готуватися до бігу, як бігати та скільки часу. Тому, коли людина без звички пробігає 21 км, потім її болить все тіло і учасник негативно відгукується про забіг. Готуватися потрібно правильно. Якщо ви не готові відразу пробігти велику дистанцію, то розпочніть з малої.
Важливо розуміти для чого ти це робиш. От для мене біг – це здоровий спосіб життя, підтримка себе у хорошій формі і найголовніше – можливість розгрузити свою голову від буденних проблем. Біг, він як антидепресант, який допомагає очистити мізки та розслабитися.
– Чи помітили ви тенденцію збільшення кількості людей, котрі бігають на площадках, у пархах, біля озера протягом останніх років?
– У Франківську я прожив близько двадцяти років і ще з дитинства почав займатися спортом. Я мешкав біля озера, тому і мав можливість спостерігати за бігунами. Можу із впевненістю сказати, що навіть три роки назад бігало набагато менше людей, аніж зараз. Хоча, якщо порівнювати розвиток бігової культури в Україні, то Франківськ у цьому дуже відстає.
– Яка ситуація бігової культури у Києві?
– До столиці я переїхав близько семи років тому. Тут я входжу у ряди найбільшого бігового клубу України – «KMRC» (Київський марафонський біговий клуб). На тренування приходять 50-70 людей і ми всі разом бігаємо у різних парках міста. Кількість людей, котрі бігають тут – значно більша. До речі, бігають багато зірок, такі як: Святослав Вакарчук, Борислав Береза, Настя Каменських, Сашко Усик, команда «1+1 медіа» та багато інших. Біг зараз в тренді, сьогодні вже не модно ходити у паби.
Хочу, щоб всі франківці наздогнали цю тенденцію і швидше приєднувався до занять спортом. Вважаю, що спорт – це як частинка національної ідеї. Там де здорова нація – там успішна країна.
– Любов до спорту варто прививати ще із шкільних років.
– У школах чомусь зникають обов’язкові групи із занять фізичної культури, натомість з’являються різноманітні гуртки, на кшталт «Сонечко»… Для мене це не зрозуміло. Тому, вважаю за наш обов’язок у півмарафоні заохочувати дітлахів до бігу.
– Коли ви почали бігати? Які найдовші дистанції долали?
– Бігати почав ще із садочку, дуже добре бігав і у школі. Вже у фізико-технологічному ліцеї, у якому я навчався, мене помітили і взяли у збірну команди Івано-Франківського університету нафти і газу. Я змагався у манежі захищаючи честь університету. Починав я з малих дистанцій і вже поступово перейшов на 400-та метрову відстань, до того ж стрибав у висоту та довжину.
Був період, коли я почав пропускати заняття. За це тренер вирішив мене покарати наступним чином: відправив мене на чемпіонат області, який складався із дводенних змагань. Він пообіцяв поставити мені трійку за залік, якщо я піду на змагання. Тоді я запропонував йому укласти парі: якщо я виграю, то отримаю п’ятірку, на що він розсміявся, але погодився, оскільки виграти там було майже неможливо. Тренеру було дуже дивно, коли на залік я приніс медаль і грамоту за отримане перше місце. З того часу я почав серйозно відноситися до спорту. Завдяки цій перемозі я поїхав на чемпіонат України по десятиборству, хоча на фоні тих учасників я виглядав дуже слабо.
– Коли та чому вступили до клубу бігунів?
– Від коли я переїхав у Київ, не було часу займатися спортом, оскільки весь час я працював. Якось я гуляв із своєю донечкою у парку і зустрів табун бігунів (у який я зараз входжу). Я подивився на них, а потім глянув на свій живіт і зрозумів, що потребую змін. Я зупинив одного із бігунів, поцікавився хто вони, де займаються і наступного дня я прийшов на тренування. У клубі я вже більше трьох років.
Сніжана Саманчук
