В Україні час від часу спалахує дискусія про можливе зниження мобілізаційного віку. На цьому нібито наполягають іноземні союзники України. Однак влада запевняє, що мобілізувати 18-річних наразі не планують і жодних законодавчих ініціатив щодо зниження призовного віку поки не розглядають. Водночас, в той час, коли чимало підлітків намагаються виїхати за кордон до досягнення 18-річного віку, багато чоловіків, які годяться по віку і стану здоров’я для мобілізації, всіляко ухиляються від служби, у Силах оборони України є чимало молодих та ще зовсім юних бійців, які добровільно стають на захист України.
Серед них – франківець Данило Тодоров, який доєднався у лави ЗСУ в 19 років. За пів року на фронті хлопчина вправно опанував управління дронами і успішно мінусує окупантів з неба у складі 108 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», пишуть Версії з посиланням на Західний кур’єр.
Ветеран війни у 19 років
19-річний «едельвейс» Данило Тодоров народився і зростав в Івано-Франківську у сім’ї військових – його батько є ветераном АТО, мати працювала в одній з військових частин області. Коли почалась повномасштабна війна Данилові було 16 років. Хлопець навчався у 11 класі Івано-Франківського ліцею №12 імені Івана Франка. Закінчивши ліцей, юнак свідомо обирає шлях військового і вступає на навчання до Військового коледжу сержантського складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після закінчення коледжу на початку літа 2024 року підписує на 5 років контракт з 10 окремою гірсько-штурмовою бригадою.
За словами Данила, навчання у Військовому коледжі дало йому не тільки базові знання військової підготовки, а й поняття, що таке армія, дисципліна, ранкові підйоми, виконання наказів тощо.
На запитання, чому пов’язав своє життя з армією саме у час воєнного стану і чи не було у нього бажання виїхати за кордон, Данило відповідає:
«Та, ні! Жодного разу мені навіть у голову думка не приходила, щоб кудись виїжджати. Навпаки, у мене було бажання піти у військовий ліцей ще у восьмому класі, але потім передумав. Коли ж почалась повномасштабна війна, зрозумів, що цей час настав».
Данило зізнається, що батьки боляче сприйняли новину, що син став військовослужбовцем, однак, попри тривогу, з повагою поставились до його вибору. Вони з гордістю слідкували за його успіхами у навчанні, коли він, ще будучи підлітком обрав шлях військового. Однак, там, де вчора серце раділо, сьогодні тривожиться і болить.
«Коли я навчався у військовому коледжі, то їм це подобалось. Коли вже потрапив у ЗСУ, то почали дуже переживати. Але все одно підтримали і досі підтримують мене», – говорить воїн.
У вересні 2024 року Данило Тодоров отримав статус учасника бойових дій разом із нагрудним знаком «Ветеран війни». Хлопець зізнається, що ніколи б раніше не подумав, що доведеться стати ветераном війни у 19 років.
Побоювався «дідівщини» в армії
По штату спочатку Данило був розприділений на посаду по ремонту та обслуговуванню двигунів. Однак, побачивши у молодому бійцеві потенціал, його перевели навчатись управляти дронами.
«Попереднього досвіду керування безпілотниками я не мав. На жаль, цього нас у військовому коледжі не вчили. У цивільному житті я захоплювався комп’ютерними іграми, що реально стало в нагоді на фронті. На якомусь рівні керування дроном схоже на комп’ютерну гру. Тільки не у віртуальному форматі, а на справжньому полі бою з реальним ворогом», – розповідає захисник.
Окремих курсів підготовки дронщиків Данило не проходив. Знання та навики здобував вже безпосередньо у зоні бойових дій. Спочатку тренувався у тилу, потім вже безпосередньо на бойових позиціях. Під пильним наглядом досвідчених побратимів, прислухаючись до їх рекомендацій та настанов, почав самостійно здійснювати вильоти. Перше робив розвідувальні вильоти, через короткий час – і бойові. За пів року Данило Тодоров із оператора-початківця став майстерним пілотом бойових «пташок». І в цьому велика заслуга саме дружньої і мотивованої атмосфери, яка панує у їхньому підрозділі.
«Коли я вперше потрапив у роту, де служать старші і досвідченіші бійці, побоювався, що може буде якась «дідівщина». Але тут такого взагалі немає. Навпаки, досвідченіші хлопці мені підказували, допомагали, підтримували, ніколи не принижували і не тригерили. У нашому підрозділі діє неписаний мушкетерський принцип: один за всіх, і всі за одного. І це дуже важливо. Це дуже допомагає в адаптації на фронті. Братерська підтримка мотивує і надихає на вдосконалення своїх вмінь, щоб разом якомога більше знешкодити ворога», – зізнається пілот БпЛА.
«Пікантно» ліквідував окупанта
Зараз Данило Тодоров працює нічним пілотом «мавіка» у другій роті 108 ОГШБ 10 ОГШБ «Едельвейс». Дрон, що працює вночі, обов’язково обладнаний тепловізійною камерою, яка дозволяє бачити живу силу ворога, іноді й нібито надійно заховану. Однак не все, що «світить» теплим, – це ворог. Іноді трапляються і тварини. Тому перш за все, пілот дронів повинен мати хороший зір, бути уважним та спостережливим.
«Важливо мати «смикалку» – вміння швидко приймати правильні рішення у складних ситуаціях. А ще бути стресостійким. Мені відійти від цього «двіжу» допомагає музика і щось солоденьке», – з усмішкою додає воїн.
І відзначає, що відчуття страху і тривоги є типовими на війні.
«На війні страх — це звична справа. Але його потрібно контролювати. Мені найтяжче було звикнути до постійних пострілів ворожої артилерії. Проте з часом адаптувався. Головне, ніколи не втрачати пильності».
На бойові позиції пілоти дронів виходять переважно на шість діб. Потім мають шість діб для відпочинку та підготовки до наступних бойових завдань. Данило відзначає, що важливо не зупинятись на досягнутому, а постійно вдосконалювати власні навики та вміння.
«В час, коли я не на позиціях, тренуюсь робити скиди з «мавіка» муляжними гранатами. Аби відточити влучність до стовідсоткового результату. Ситуація на фронті дуже динамічна, дрони постійно еволюціонують – як у нас, так і у ворожої армії. Тому постійно треба тримати себе в тонусі, тренуватись та вдосконалюватись».
Дрони знаходяться у небі 24/7 і контролюють ситуацію по всьому периметру лінії бойового зіткнення. Якщо є спроби просування ворожої техніки чи груп особового складу – ліквідовують їх ще на підході.
А такі спроби бувають періодично – окупанти не опускають надій прорвати оборону на Сіверському напрямку, який так відважно вже тривалий час тримає прикарпатська «десятка» разом із суміжними підрозділами ЗСУ. Так, 14 січня 2025 року окупанти здійснили п’ять масованих штурмів на позиції 10 ОГШБ, використовуючи мототехніку та броню. Участь у стримуванню ворога в цей день брав і Данило Тодоров.
«Ми робили все, що в наших силах. Але тут реально дуже гарно спрацювала наша піхота. Так, завдяки використанню мотоциклів, окупантам вдалось наблизитись до наших позицій, де їх наші бійці зустріли дуже «привітно», – говорить захисник.
Завдяки злагодженій та професійній роботі «едельвейсів» вдалось знешкодити понад пів сотні окупантів, більше десятьох поранити та взяти одного у полон. Також противнику завдано великих матеріальних втрат: знищено дві БМП, 39 мотоциклів, два квадроцикли та 16 FPV-дронів.
У Данила ставлення до ворога, як… до ворога.
«Це люди, які хочуть забрати мою землю, мій дім і мою свободу. Це люди, які несуть смерть моїм співвітчизникам та руйнування для моєї країни. Якщо не я його, то він мене», – говорить оборонець.
І додає, що під час виконання бойових завдань не обходиться і без анекдотних історій. Одним з таких «пікантних моментів» було, коли Данило Тодоров ліквідував окупанта, влучивши з дрона гранатою прямо йому в зад.
Армія потребує молодих і мотивованих
Крайній раз Данило був вдома у своїй першій військовій відпустці у жовтні 2023 року. Зізнається, приїхавши із зони бойових дій до глибоко тилу, почував себе трохи незвично.
«Намагався цих кілька днів провести зі своїм рідним та друзям, приділити всім увагу, хто переживає за мене, не зациклюватись на негативі та хоч трохи насолодитись благами цивільного життя», – ділиться воїн.
За словами Данила, його рішення обрати шлях військового не було спонтанним чи емоційним, а добре обдуманим та свідомим. І він жодного разу не пожалів про свій вибір.
«Наразі я не бачу себе ніде на цивільній посаді. У такий доленосний для країни час, відчуваю, що маю бути тут», – додає він.
Щодо можливості зменшення мобілізаційного віку, то Данило тільки «за».
«А чому б ні? Зараз йде війна технологій, тому армії потрібні молоді і сміливі люди, які швидше розбираються у технологіях. Та головне – це мотивація, при бажанні всього можна навчитись», – говорить оборонець.
І додає, що він не розуміє тих чоловіків, які підходять по віку і стану здоров’я під мобілізацію, але всіляко уникають її.
«На мою думку, рано чи пізно настане і їхній час. Служити будуть всі – це тільки питання часу. Постійно ховатись і ухилятись вони не зможуть. Потрібно розуміти, що при таких інтенсивних масштабах бойових дій військові дуже втомлені – фізично і психологічно, багато бійців поранені, чимало загинуло. Їх треба комусь замінювати та підсилювати. Особисто для мене це і було найголовнішою мотивацією стати у стрій», – резюмує захисник.
