На початок Першої світової війни у серпні 1914 року Станіславів, нинішній Івано-Франківськ, входив до коронного краю Галичини та Володимерії у складі Австро-Угорської монархії. Імперія Габсбургів виступала на боці країн Троїстого союзу. Це перетворювало Станіславів, який був розташований не так далеко від кордону з Російською імперією, на прифронтове місто.
Про те, як Івано-Франківськ тричі займала російська армія, Громадському радіо розповів історик Іван Бондарев.
Мешканці звикли, що влада дуже часто змінювалась. Наприклад, на деяких поштівках видно, що у період російської окупації всі вивіски були написані російською. З поверненням австрійців – знову польська та німецька.
Найгірші для міста часи настали після так званого “Брусиловського прориву” 1916 року, коли російський генерал Брусилов у результаті потужного наступу прорвав австрійський фронт у кількох місцях і посунув лінію фронту на захід. На цей раз війська імперії Романових знову взяли Станіслав, але на цьому наступ захлинувся. Армія дійшла до річки Бистриця Солотвинська і зупинилася. Там, де зараз в Івано-Франківську мікрорайон “Пасічна”, стояли австрійські батареї, які періодично обстрілювали центр міста.
Тобто довгий час місто перебувало у прифронтовій зоні. Саме тоді у середмісті було знищено дуже багато будинків, сильно постраждала ратуша.
Якщо звичайний турист буде прогулюватись вулицями Франківська, чи помітить він сліди, які залишила Перша світова на обличчі міста?
Він нічого не помітить, бо ці сліди старанно підтерли поляки ще у 1920-х роках. Усі знищені споруди були або повністю відбудовані, або відремонтовані. Але на околицях міста, на Вовчинецьких пагорбах, у селі Загвіздя і досі збереглись окопи часів війни. У цих районах часто нишпорять “чорні” археологи з міношукачами і знаходять залишки зброї, багнети, солдатьскі бляхи.
Відомо, що разом з військами Російської імперії у галицькі міста часто приходили погроми. Щось подібне було у Станіславові?
Кожного разу у місті вішали шпигунів. Коли приходили російські війська, вони вішали австрійських шпигунів, і навпаки. Найбільші погроми сталися влітку 1917 року. Тоді не існувало Російської імперії, у Петрограді був хаос. Армія була розкладена більшовицькою агітацією. Спочатку вони влаштували невеличкий наступ, трохи посунули лінію фронту, але потім почалася потужна контратака. Неорганізована російська армія почала кидати та оголяти величезні ділянки фронту.
У місті Станіславові почалися погроми. Першими жертвами були євреї. Тут і антисемітизм, і те, що євреї становили великий відсоток населення міста. Крамниці, ресторани та кав’ярні були в руках євреїв. Є спогади генерала Врангеля, який на той час був у місті. Він описував, як некерована солдатня палила будинки, била людей та ґвалтувала дівчат. Він разом з кількома офіцерами намагався навести лад. У цьому йому дуже допомогли польські улани, які воювали на боці Росії.
Влітку 1917 року німецько-австрійська армія наступала на Станіславів. Російська піхота відступала. Існувала велика проблема евакуації усіх вояків через те, що навколо міста є дуже багато річок. Для того, аби тимчасово стримати наступ, єдиною боєздатною частиною угруповання були улани. Вони, як я вже казав, навели порядок у місті, а потім дали бій німецьким частинам на місці, де зараз вулиця Довженка. Тоді це були краківецькі лани. За мірками тої війни це була сутичка, бо з обох боків було кількасот солдатів, але для історії польської мілітарної справи це важлива подія.
