Розказувати про увесь жах, який довелося пережити Володимиру і його сім’ї, чоловікові важко, але він погоджується поділитися своєю історією з читачами, пишуть Версії з посиланням на Правда.іф. Може, його розповідь допоможе комусь вберегтися від схожої ситуації.
Головне фото ілюстративне
Володимир Шумський 1987 року народження, родом із села Княжолуки Долинського району, зараз проживає в селі Тяпче. Працює різноробочим.
Ще півроку тому Володимир працював продавцем на ринку в Долині, торгував овочами та зерновими продуктами, офіційно оформлений на роботу не був. Власне, завдяки своєму працедавцю, Володимир і пережив таке жахіття, у яке просто повірити складно.
«26 грудня минулого року торгував на базарі, приїхало четверо і сказали, що пропали гроші. І одразу: «Ніхто, крім тебе, не міг їх узяти».
Володимир не одразу зрозумів, про що мова, лише згодом, зі слів нападників, він зрозумів, що трапилося того дня.
«Говорили, що один іншому, власнику цієї торгової точки, був винен якісь гроші, нібито мав того дня віддати. Ми їхали в Долину одним бусом, і жінка одного з тих чоловіків везла з собою гроші, які нібито зникли під час поїздки.
Ми, коли їхали на базар, по дорозі зупинялися, бо горілим було чути. Стали, відкрили капот, побачили, що нічого не горить і поїхали далі на базар. Почали розкладатися. Ніхто нічого не казав одразу, а от близько десятої ранку приїхали ті четверо, покликали мене у вагончик і одразу сказали роздягатися, а то ж зима вже була, холодно, вони ті гроші шукали.
То все знайомі мені чоловіки були, з одного села ми…
До кінця дня стояли неподалік, чекали, аби я ніде не втік.
Я дзвонив власнику цієї торгової точки, спитати хотів, чому на мене подумали, ніби я взяв ті гроші, але він трубку не піднімав. А ще я ніяк не міг зрозуміти, чому спочатку говорили, що пропало 1300 доларів, а потім раптом сума стала – 1500 доларів.
В половині третьої ми почали збиратися з базару додому, носили товар у вагончики. Ще по дорозі мали два замовлення, розвозили їх. Приїхали в Княжолуки, я маю там 40 соток городу і хата там стоїть. Вийшли з буса, не знаю звідки взявся молоток. По руці, по нозі… почали мене бити.
Спочатку там били, потім повезли на те місце, де зранку машиною зупинялися. Сказали мені, що уже до трьох ворожок їздили, і що ворожка сказала, ніби то я гроші взяв. Казали, що пса приведуть і він занюхає, хто взяв гроші…
Знову били, а вночі поїхали на ріку і почали мене топити. Тримають під водою, а коли свідомість втрачаю, витягують, приводять до пам’яті і знову топлять…
Приїхав тато тієї жінки, казав мені: «Володю, зізнайся, що взяв гроші і тебе бити ніхто не буде».
А я просив: «Нанашку, я ж гроші не брав…»
А він каже: «То я йду геть, а тебе тут уб’ють, або калікою зроблять».
Ночував на овочевому складі, де кормовий буряк був і бульба. Рідні не знали де я, їм сказали, що пішов додому. Мокрий був після річки, а на тому складі бетонна підлога. Так і лежав на холодному бетоні усю ніч…
А ті четверо неподалік були. Взяли собі горілки, закуски, сиділи й випивали. То один зайде, то другий. Вдарить кілька разів палицею і піде. Потім знову… І так – до ранку.
На другий день повезли мене в Долину у поліцію. На прохідній не записували, що мене привезли, я вже потім дізнався, що молодший брат і швагро мене шукали всюди.
Завели в кабінет, казали, аби віддав гроші по доброму, інакше посадять і ще до Коляди я стану «дівчинкою» в тюрмі, і буду зватися не Володя, а Владислава. У такому тоні там зі мною говорили. Один з тих, хто привіз мене, змусив подзвонити до жінки, аби винесла мій паспорт. Так відібрали документи і ще донедавна паспорт у них був.
Я ходив, просив, аби віддали паспорт, а вони сказали, що я ті гроші мушу їм відробити. Бо просто не дадуть мені жити. Дружині погрожували. Казали, що вивезуть мене за кордон і продадуть на органи. А свої гроші все одно заберуть. Жінці казали, що її на панель відправлять, а дітей у дитбудинок здадуть.
Тобто, якщо я не поїду відробляти їм ці гроші, то жінка моя на панелі опиниться.
Весь цей час, з грудня місяця, періодично дзвонили, перевіряли, чи я не втік з села, не виїхав десь.
Якось ввечері, біля 18-ї години повертався додому з старшою донькою, то джипом на нас поїхали, ледь не збили. В останній момент звернули. Дитина тиждень боялася до школи піти, не могла наважитися з дому вийти.
Ми весь цей час старалися усі справи засвітла зробити, аби лише зайвий раз з хати не вийти ввечері, бо ж страшно.
Вночі приїде машина, світить фарами у вікна. Діти плачуть, бояться…
Перед Великоднем подзвонили мені і сказали, що є машина і що зразу після Великодня я маю їхати до Москви на роботу, відробляти ті гроші.
Приїхав бус з людьми, які їхали на заробітки. Паспорт мій віддали шоферу, мені в руки його не давали»…
А по дорозі бус зупинили.
Відділ по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, куди чоловік звернувся за допомогою, розробив масштабну операцію, аби не дозволити Володимиру опинитися в трудовому рабстві.
«Думаю, що все це з початку було сплановано, аби відправити мене, як робочу силу на заробітки. І працювати міг там роками, бо все знаходилося б за що нараховувати проценти.
В цього підприємця раніше один чоловік працював. То йому сказали, ніби гроші за проданий товар пропали і теж змусили поїхати на заробітки. Він понад рік працював безкоштовно, всі гроші цій компанії йшли… А потім дали квиток на зворотну дорогу – і все. Приїхав, аж чорний. Страшний такий… То я вже потім довідався, що не мене одного так змушували на роботу їхати. Платять же ж там, в Росії, ну нехай 700-1000 доларів в місяць. Навіть одного такого «раба» мати, то непогані гроші можна отримувати. А якщо кілька «рабів» одночасно?», – розмірковує Володимир.
Зараз чоловік знайшов роботу і намагається якось налагодити своє життя.
«Не працював довго, бо ж паспорта не було, не міг на роботу влаштуватися. Винен гроші по магазинах, бо їсти треба щось, троє діточок в хаті. Ходив, просив по людях, мені продукти давали і записували в борг, тепер треба все це віддавати», – каже він.
Чоловік щиро вдячний Відділу по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми за порятунок. Одного фігуранта в цій справі заарештували, ще декілька – в бігах.
Любов Загоровська
