Івано-Франківськтеплокомуненерго продовжує співати
Стрічка “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго” режисерки Надії Парфан і продюсера Іллі Гладштейна фігурувала на конкурсі у кілької номінаціях: “Найкращий фільм”, “Найкраща музика”, “Найкращий монтаж” і “Найкращий документальний фільм”. Переможною стала саме остання номінація – фільм нагородили як кращу документалку року, пишуть Версії з посиланням на Суспільне.
У номінації “Найкращий документальний фільм” “Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго” випередив стрічки “Людина з табуретом” і “Панорама”, які були його головними конкурентами.
“Ми хочемо, щоб усі люди “Івано-Франківськтеплокомуненерго” та комунальних служб сприйняли цю нагороду, як свою. А також наша прекрасна команда, наша композиторка і режисер монтажу, які також номіновані, ми дуже за них пишаємося, і їм також віддаємо цю нагороду, а також усім документалістам”, – сказала режисерка кінофільму Надія Парфан на урочистій церемонії нагородження.
Найкраща жіноча роль
В Ірми Вітовської “Золота Дзиґа” вже друга поспіль. Минулоріч вона отримала її за участь у фільмі “Брама” режисера Володимира Тихого, а цього року – за роль у стрічці “Мої думки тихі” Антоніо Лукіча. Головними конкурентками актриси були Христина Дейлик з фільму “Вулкан” і Варвара Лущик, яка знялася у стрічці “Гуцулка Ксеня”.
Ми привітали акторку з перемогою та поставили їй кілька питань.
– Що для вас ця нагорода?
– У мене це вже друга “Дзиґа” і, звичайно, кожна із них означає для мене певний підсумок етапів, планки якоїсь. Для мене – це дуже велика удача та якась відповідальність.
– Чим особлива ваша роль у стрічці “Мої думки тихі”?
– Мабуть, не у будь-якій ролі ти можеш наблизитися настільки особистісно. Взагалі актори не часто потрапляють на особистісну історію – часом це схематичні ролі, більше продумані. А тут є дуже багато речей, які зачіпають мене і як акторку, і як особистість, як Ірму – що у тій ролі баби Трісі, що в цій – мами Галі – є речі, які я десь внутрішньо переживаю так само.
Кадр із кінострічки “Мої думки тихі”
– Чи означає це, що ви легко “вжилися у роль”?
– У будь-яку роль легко не вживаєшся: це інша історія, інша біографія, інший досвід, інша людина. Її всю треба вичислити, створити. А персонаж не починається із моменту входження у кадр чи на сцену – він починається із свого народження. І цей об’єм ти маєш взяти до того, як почнеш його втілювати: маєш зрозуміти, ким є герой, прожити його життя у швидкому темпі до моменту виходу, пропрацювати зі всіма звичками. Це не та професія, у якій одягнув костюмчик, вивчив текст, вийшов – і розказав. Мабуть, є такі актори, але це не до мене.
– Чи варто було ще трохи почекати та провести “Золоту Дзиґу” не в онлайн-режимі?
– Чекати? Ми ж не можемо спрогнозувати, доки буде вірус. А підсумки потрібно робити. У нас скоро будуть виходити нові картини. Тож я не бачу у цьому змісту – такі премії не переносять. Я дуже рада за Українську кіноакадемію і всіх творців “Золотої Дзиґи”, що їм вдалося зробити її на достойному онлайн-рівні: динамічно і по суті. Єдиним, звичайно, мінусом для усіх нас, що на фестивалі, на церемонії був брак спілкування – не вистачає обіймів. Ось це так, це всі відчули. І це не тільки просто спілкування, це об’єм енергії, те саме колективне хвилювання у залі людей, які сидять поруч. Навіть конкурентне, але все одно хвилювання… Його нічим не заміниш, коли сидиш удома і переживаєш тільки з родиною.
До слова, цьогоріч обирали переможців у 23 номінаціях, зокрема двох нових— “Найкращі візуальні ефекти” та “Відкриття року”. “Відкриттям року” став режисер Антоніо Лукіч, а його стрічка “Мої думки тихі” зібрала кілька нагород: “Найкращий сценарій” і “Найкращий фільм”. Більша про кінопремію читайте тут.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
