У Карпатському біосферному заповіднику розчищають протоки річки Тиса від аварійних гребель-водозбірників. Ці штучні дамби колись звели місцеві дереворуби для сплавляння лісу. За століття вони замулилися і потрухли.
Тепер штучні дамби завдають шкоди природі та людям, пишуть Подробиці.
Якої саме і чи багато таких споруд на гірських річках? Розкаже Жанна Дутчак.
Заготівля деревини – один з давніх промислів, яким займалися жителі гір протягом багатьох століть. Заготовляли деревину високо в горах і сплавляли її вниз річками. Саме ріки слугували головними транспортними шляхами. Як все відбувалося? На ріках зводили ось такі греблі, місцеві жителі їх називали ще гаті. Ці штучні споруди перекривали русло, а в цей час місцеві жителі складали деревину. Тоді відкривали шлюзи й стрімкий потік зносив ліс до низу.
Роман Кузьмінський, в.о. заступника директора головного природознавства Карпатського біосферного заповідника:
Вони по різному називаються – греблі, гаті, клявзи. Вони були практично на кожному великому потоці. Тут на потоці Білий, одна там, є потік Тищора, в Богдані, у Квасному.
Особливо багато таких дамб споруджували в частині українських Карпат, які були тоді у складі Австро-Угорської імперії. Лише на Рахівщині їх було щонайменше десять.
Василь Покиньчереда, заступник начальника відділу науково-дослідної роботи та міжнародної співпраці Карпатського біосферного заповідника:
Як ви розумієте, в ті часи доріг не було і річки залишалися єдиним варіантом для транспортування лісу на великі відстані. Але гірські річки мілководі, кам’янисті, відповідно просто так сплавити ліс річкою було неможливо, для того і почали створювати ці гаті.
Будували їх з дерева, всередині заповнювали річковим каменем. Ці інженерні споруди могли накопичувати тисячі метрів кубічних води, якою транспортували ліс на сотні кілометрів. Людей, які сплавляли дерев’яні колоди, називали бокорашами.
В середині двадцятого століття почала з’являтися важка техніка, стали будувати дороги, і транспортування лісу річкою стало неактуальним. Останній сплав деревини по Тисі був зафіксований в 1956 році.
Після втрати своїх економічних функцій, дамби стали непотрібними. І за ними перестали доглядати.
Богдан Проць, керівник ГО “Дунайсько-Карпатська Програма”:
Повені приносять із собою величезну кількість каміння, деревини, листя і багато іншого. Відбувається накопичування. Частина води проходить крізь дамбу, а частина шукає собі інше місце, куди можна пройти. Вона починає підмивати берег, вона починає захоплювати дорогу.
Роман Кузьмінський, в.о. заступника директора головного природознавства Карпатського біосферного заповідника:
Якщо таку греблю прорве, не дай Боже, все, що нижче по течії, а люди живуть біля річок, руйнує їхнє житло, забирає оселі, руйнує все підряд, забирає мости.
Старі гаті перешкоджають і вільній міграції риби, кажуть науковці. Чим завдають неабиякої шкоди річковій екосистемі.
Василь Покиньчереда, заступник начальника відділу науково-дослідної роботи та міжнародної співпраці Карпатського біосферного заповідника:
Під час періоду розмноження піднімаються у верхів’я, де відкладають ікру і розвиваються мальки, які потім вже опускають вниз по течії. І от власне ці штучні перешкоди є серйозною перешкодою для цих риб, що мігрують.
Цьогоріч на території Карпатського заповідника на притоках річки Тиса прибрали три столітні аварійні дамби. Кошти на реалізацію проєкту надала голландська грантова організація – “European open rivers program”.
Ось такий вигляд мала одна зі старих гребель. Споруда перетворилася на суміш трухлявої деревини з камінням і змінила русло річки. Вода зруйнувала важливу для місцевих жителів дорогу, що сполучала тутешні гірські села з полонинами.
Вона повністю перегнила і складала небезпеку.
Ірина Йонаш, працівник Карпатського біосферного заповідника:
Ця дорога важлива як для місцевого патрулювання, так для патрулювання, для служб охорони безпеки, пожежників і для комфорту місцевих громад. Полонинське господарювання – це не лише прогін овець і літування в полонині. Це постійні щотижневі тих вівчарів, підвезення їм продукції, звезення сирів й молочної продукції, і це потребує чималих зусиль, якщо немає дороги.
Зараз працівники заповідника засаджують береги деревами, щоб укріпити та вберегти від розмивання.
Одну з гребель на прохання місцевих науковці залишили. Споруда була зведена на річці Говерла у вісімдесятих роках позаминулого століття. Нею гуцули сплавляли ліс аж до угорського міста Сольнок. Дамба добре збереглася, її планують зробити туристичною атракцією краю.
Іванна Колачук, начальник відділу рекреації Карпатського біосферного заповідника:
Це наша історична пам’ятка, і вона дуже важлива, щоб зберегти, щоб майбутнє покоління бачило, як люди в давні часи – діди, прадіди працювали, і яка це важка праця була.
Ярослав Данилюк, заступник сільського голови села Богдан:
Громаді треба чимось жити. Один із моментів – це туризм. І щоб сюди туриста заманити, йому треба щось показати. І це якраз старі дамби, клявзи. Спробуємо зробити якийсь невеличкий музей в Богданській громаді.
Процес очищення річок планують продовжувати й поза межами заповідного фонду. Активісти вже звернулися до басейнових управлінь водних ресурсів з проханням надати списки аварійних штучних дамб, які потребують негайного розчищення.
Довідково: Карпатський біосферний заповідник являє собою унікальну природоохоронну територію міжнародного значення, що розкинулась на теренах Закарпатської області, охоплюючи Рахівський, Тячівський, Хустський та Берегівський райони, де зосереджені неповторні для європейського континенту ділянки первозданної природи з особливо цінними буковими пралісами.
Історичний шлях становлення заповідника розпочався на початку XX століття з ініціативи захисту природного багатства цього регіону Карпат, що згодом втілилася у створення мережі лісових резерватів у районі Чорногори та Мармароського масиву, а також заснування у 1958 році Угольського лісового заказника площею 4600 гектарів на південних схилах масиву Красна та Широко-лужанського флористичного заказника площею 5644 гектари в басейні річки Лужанки у 1969 році.
Офіційне заснування Карпатського біосферного заповідника відбулося у 1968 році на базі вже існуючих природоохоронних територій із початковою площею 12600 гектарів, яка поступово розширювалася відповідно до указів Президента України у 1997 та 2010 роках, досягнувши у 2019 році 58 035,8 гектарів, а з 2 січня 2022 року територіальні межі заповідника зазнали суттєвих змін, що підкреслює його динамічний розвиток та важливість для збереження природної спадщини України.
Природні комплекси заповідника вражають своїм різноманіттям, включаючи середньогірні масиви, величні букові, мішані та смерекові ліси, мальовничі субальпійські й альпійські луки з сосново-вільховим криволіссям та неповторними скельно-лишайниковими ландшафтами, причому ліси, переважно праліси, займають майже 90% території, де проростає понад тисяча видів вищих судинних рослин та мешкає багата фауна, що налічує 67 видів ссавців, 193 види птахів, 10 видів плазунів, 15 видів земноводних, 29 видів риб та понад 3000 видів безхребетних.
Заповідник має міжнародне визнання, що підтверджується його входженням до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО з 1992 року, проте стикається з низкою викликів у сфері охорони природи, включаючи масштабні вирубки лісів, неконтрольований потік відвідувачів у “Долині нарцисів”, незаконне будівництво та порушення природоохоронного законодавства, що потребує посиленої уваги та вжиття відповідних заходів для збереження цього унікального природного комплексу.
Нагадаємо, що Зустріч з дикою природою: незабутня подорож до Карпатського біосферного заповідника
