У суботу, 15 квітня, минає 40 днів від загибелі Героя України командира спецпідрозділу “Вовки Да Вінчі” Дмитра Коцюбайла з позивним “Да Вінчі”.
На Аскольдовій могилі, де він похований, відбулася панахида. Вшанувати пам’ять загиблого бійця прийшли понад сто людей, повідомляє кореспондентка Суспільного.
Серед присутніх — голова Громадської організації “Офіс на Банковій” Денис Морозов. Каже, що був дуже добре знайомий із Дмитром Коцюбайлом.
“Ми так близько спілкувалися, що я б міг весь життєвий шлях розповісти. Я все-таки знав його з тих пір, як він був в “Правому секторі”. Я також був у “Правому секторі” в Дніпропетровській області. Такі люди, як “Да Вінчі”, викарбувані зі сталі. Нам буде дуже не вистачати його”, — розповідає Денис Морозов.
Вшанувати пам’ять Дмитра Коцюбайла, покласти квіти до його могили прийшли й ті, хто не був особисто знайомий з загиблим командиром спецпідрозділу “Вовки Да Вінчі”.
“Да Вінчі” я особисто не знав. Але він — один із небагатьох людей, які для мене особисто є взірцем справжньої української армії. Людина, за якою йшли його хлопці. Людина, яка не могла покинути своїх хлопців, будучи командиром. Він не віддавав накази, а був завжди поруч зі своїми бійцями. Дуже мало таких людей залишається, кожного дня гинуть найкращі сини та доньки нашої Батьківщини. Вони назавжди будуть залишатися в наших серцях”, — сказав боєць медичного добровольчого батальйону із позивним “Стоматолог”, який був присутній сьогодні на поминальній панахиді.
Що відомо про Дмитра “Да Вінчі” Коцюбайла
Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянському, нині Бурштинської громади Івано-Франківського району Івано-Франківської области України. Освіту здобував у Бовшівській загальноосвітній школі та Івано-Франківському художньому ліцеї.
На війні Дмитро з 18 років, туди потрапив одразу після Революції Гідності. У 2014 році отримав важке поранення в Пісках Донецької области, після одужання повернувся на фронт. До початку повномасштабного вторгнення був добровольцем, потім вступив у ЗСУ. Вісім років готувався сам та готував інших до “великої” війни.
“Спочатку наш підрозділ направили на запорізький напрямок, щоб не дати росіянам пройти до Запоріжжя і прорватися до Дніпра. Потім мене покликали у Київ, бо маю досвід роботи з артилерією. Коли російські війська почали рухатися на Бориспіль, ми нанесли якісне вогневе ураження, знищили понад 20 одиниць техніки та “Бук”, — розповідав Дмитро Суспільному у проєкті “Командири, до перемоги!”.
Далі були дніпровський та херсонський напрямки, а згодом Луганщина: “Ми були у Лисичанську, Білогорівці, Золотому. А зараз воюємо за мою рідну Донеччину, мій другий дім”. Ось що “Да Вінчі” казав про незалежність: “Це можливість говорити українською, носити шеврон та захищати свою країну”.
30 листопада 2021 Дмитро Коцюбайло був відзначений званням Героя України за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.
У 2022 році отримав звання молодшого лейтенанта.
Загинув Дмитро Коцюбайло 7 березня на Бахмутському напрямку. Йому було 27 років. Церемонія прощання з “Да Вінчі” відбулася у Києві 10 березня.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
