Наше життя в тилу – це ціна життя Героїв. Відкрили памʼятні дошки Героям Андрію Купецькому, Олегу Койляку, Дмитру Гаврилюку на фасаді ліцею у с. Вовчинець, де вони навчались.
Андрій Купецький — захисник України, ветеран АТО, сержант 3-ої самохідної артилерійської батареї 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Олег Койляк — захисник України, старший сержант 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Дмитро Гаврилюк — захисник України, старший солдат, гранатометник 33-ї механізованої бригади ЗСУ.
Вони віддали своє життя за нашу свободу та майбутнє.
«Безперечно, що це дуже велика втрата для нашого села, особливо для педагогічного колективу. Хлопці, яким встановлюють меморіальні дошки, це наші випускники. Я їх дуже добре знаю, я зараховував їх до школи в перші класи. Впродовж навчання вони показали себе дуже здібними, чемними, відповідальними учнями. Їхня смерть не тільки героїчна, учні нашої гімназії будуть мати як приклад людей, які готові пожертвувати заради України. У нас є курс Історія Івано-Франківська, Історія села Вовчинець і з нового навчального року будемо вивчати біографію наших випускників», – пригадує директор Вовчинецької гімназії Петро Павлюк.
Нове покоління українців повинно розуміти, яку страшну ціну ми заплатили за волю і незалежність України. І пам’ятати кожного, хто поклав життя за це.
«Я думаю це найменше, що ми можемо зробити для наших Героїв – це увіковічнити їхню пам’ять і вже така традиція в нашій громаді склалась, що такі дошки в населених пунктах відкриваються тим хлопцям, тим Героям в гімназіях, в школах, які дорослішали тут і які в потрібний момент стали на захист Вітчизни і поплатилися найдорожчим своїм життям за Україну», – говорить староста с. Вовчинець Михайло Назар.
Зі слізьми на очах пригадують своїх Героїв їхні рідні. «Це була найдобріша і найсвітліша людина, яку я знала. Може хтось подумає, що це мій брат і тому я так говорю, але можете будь-якого запитати про нього тільки хороші спогади. Завжди приходив на допомогу, нікому не відмовляв. Було важко, але він зразу, в перший день, як почалась війна, це було його рішення і він зразу пішов у військкомат. Дуже важко особливо мені і мамі, але ми тоді його підтримали, бо знали, що це правильно, правильний його вибір. Це дуже важливо, щоб пам’ятали, якою ціною вони здобувають нам незалежність, щоб зараз ми могли тут мирно жити. І вони віддали найдорогоцінніше – своє життя. Це не марно», – розповідає сестра загиблого Андрія Купецького Ірина Кравець.
Мама загиблого Дмитра Гаврилюка Ганна Михайлівна втратила наймолодшого сина. «Синочок мій був дуже добрий, чесний, порядний. Вчився дуже добре, відмінником був, вісім років висів на дошці пошани, а зараз буде висіти як Герой. Я дякую всім, що його пам’ятають як хорошу людину, хорошого друга. Дуже важливо, що вшановують, дякую всім», – каже мама Дмитра Гаврилюка.
Карина Койляк – дружина Олега Койляка розповідає, чоловік був дуже щирим, добрим, завжди вмів дивувати і прагнув допомагати всім.
«Не знаю випадку, коли б хтось попросив його про допомогу і він би відмовив. Він був дуже добрим чоловіком, вмів чути, здивувати мене, завжди підтримати. Він для нас Герой, гордість для моїх дітей, я виховую дітей з памʼяттю про Олега. Вони завжди будуть пишатися своїм татом, надихатися. На жаль, ми тепер можемо тільки пишатися і памʼятати», – пригадує дружина Олега Койляка Карина.
Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків каже, знав особисто Олега Койляка. «Можу сказати, що такі хлопці, як Олег, як інші побратими – це найкращі сини і дочки нашої Української Держави. Це велика втрата для України сьогодні, яку не так просто поповнити. Але я вірю в те, що з правильним християнським і українським вихованням буде той новий доріст. І діти, які будуть приходити до цієї школи завжди будуть розуміти, якою ціною дається Українська держава. Вічна пам’ять нашим Героям. Ми докладемо зусиль, щоб цю пам’ять зберегти не тільки в анотаційних дошках, відкритих уроках, які проводяться в нашій Вовчинецькій та інших школах. Але і фільмах, заходах пам’яті. І всі ми докладемо зусилля, щоб ця пам’ять була збережена», – розповів Руслан Марцінків.
Найкраща пам’ять – це допомагати нашим військовим. Тож франківський очільник подякував Вовчинецькій громаді і школі за постійну волонтерську працю, щоденну допомогу фронту.
