Письменник володіє кількома іноземними мовами. Та виділяє українську як дуже милозвучну мову, яка прагне максимальної рівності приголосних і голосних звуків.
Вона не витримує такого накопичення приголосних, як у російській мові. Українська потребує це якось пропускати, полегшувати. Тому, наприклад, у нас ім’я не «Константін», а «Костянтин». Ми випускаємо деякі приголосні. Це дуже характерна риса нашої мови, – розповідає Андрухович
На запитання про двомовність країни відповідає:
Головна проблема полягає в тому, що немає якогось планомірного розвитку української мови в Україні. Восени 1989 року ще радянська Верховна Рада ухвалила закон про державний статус української мови. І відтоді ми не стали свідками якогось еволюційного розвитку. Якби це був постійний стабільний процес, то можна було б порахувати і сказати, що от, наприклад, до 2050 року ми повністю перейдемо на українську. Розвиток мови в нашій державі відбувається стрибками і поштовхами. Іноді ми робимо крок уперед і два кроки назад. Насамперед це зумовлено політичною боротьбою всередині країни і зовні та інформаційною війною. Українській мові постійно заважають розвиватись, їй ставлять перешкоди на цьому шляху. Можливо, якщо буде тепер прийнято новий мовний закон, то відбудуться якісь зрушення. А тоді вже, сподіваюсь, можна буде говорити про якусь перспективу. Поки що є досягнення в тому плані, що в багатьох російськомовних містах Сходу або Півдня України до української мови ставляться терпиміше, толерантніше. Але все-таки це дуже суперечливий у собі процес.
На думку письменника, мовний проце ще дуже не стабільний на даний момент.
Так. Ми спостерігаємо позитивні тенденції уже впродовж кількох років, фактично від Революції гідності. Але, як і з усіма іншими нашими реформами, це не означає, що можна вже відпочивати на лаврах. Фактично будь-яка реальна зміна влади наступного року може не лише все це зупинити, а й відкинути назад.
