Протягом короткої подорожі переконуєшся, що наші нащадки не занехаяли місцевих традицій, пов’язаних з лісовим господарюванням, бойківським стилем зодчества та ремесел, але й перевершили в окремих аспектах своїх попередників, пишуть Версії з посиланням на dolynalive.com.ua.

Петрівка. Зеніт літа. Гірська природа гостинно запрошує до свого лона. При під’їзді до урочища Дубовий кут, поряд з лісовою дорогою, красується адмінбудівля та порівняно недавно зведені прибудинкові дерев’яні споруди, а далі обабіч шляху облаштовано багато рекреаційних місць для відпочиваючих та подорожуючих. Тут господарює лісничий Ігор Віктор. В цю літню пору тут дуже людно: приїжджають туристи з «Карпатського трамваю», жителі ближніх сіл та районного центру. Вище Дубового кута знайомі місця, але до цього незнайомий мені бетонний міст через потік П’янівський. За декілька кілометрів в урочищі Рівне цього ж лісництва. Виїжджаємо на новий автомобільний міст довжиною біля 50 метрів. Молоді попутники аж ахнули від захоплення: то добрі ознаки господарювання Вигодського лісгоспу. Побудувавши цю капітальну споруду через річку Мізунка, лісгосп реалізував, я б сказав, епохальне рішення на користь своє подальщої діяльності та жителів сіл Нового та Старого Мізуня, відновив транспортне сполучення з лісовими масивами, полями урочища Глубокий, історичними місцями визвольної боротьби. Очікували на цю подію майже півстоліття. Видається, що дуже багато трудових зусиль керівники лісгоспу вклали в це будівництво, бо навіть потужний в свій час Вигодський лісокомбінат, так і не спромігся відновити цей об’єкт.

Повертаючись в напрямку Дубового кута звабливий димок з поля привів  нас до вівчарської ватри. Та тут же розмістилися літні табори вівчарського господарства сім’ї Лучківих з Нового Мізуня. Неподалік від кошар під спорудженим піднавісом у казані народжувався овечий будз від ранкового надою. Біля казана вправно орудувала з чоловіками і дружина  Лучківа молодшого, Василя. Найперше нас запросили подегустувати чотирьма видами овечих сирів, медом, і тоді вже Василь дещо оповів про нюанси своєї вівчарської справи.

Два роки тому, власними потугами Лучківи закупили вісімдесят штук овечок і баранців. Господарі усвідомлювали тоді ризик від запровадження вівчарства, бо до цього у багатьох ініціаторів закінчувалися провалом подібні проекти. Хоч і здається все просто, бо вівці невибагливі до кормів, та витривалі до погодних умов, але були невдачі і розчарування. Василь твердо вірив, що «терпіння і труд все перетруть». Сьогодні вже утримується біля 200 овець, отара ж ярок (молодняка) випасається окремо від отари дійних овець. На сільських невжитках спорудили літній табір для тварин (хлів, кошари), встановили вагончик для відпочинку вівчарів. Недавно обладнали під міні-кухню новий вагончик для зберігання та сортування готових сирів. Потрібно додати, що як дорослі особини так і молодняк проходять регулярний ветеринарний огляд та профілактичне щеплення від захворіння що гарантує відповідність сирної продукції санітарним вимогам. Вівчарство – ремесло специфічне, провадить дальше Василь, бо воно непідвладне ні святам, ні вихідним ні суворим примхам погоди. А ще вівці по своїй специфіці потребують багатокілометрових переходів по гірських пасовищах, охорони від лісових хижаків та регулярного доїння. Про користь для здоров’я та смакові, кулінарні якості овечих сирів не викликає ні в кого сумнівів, але для допитливих, виходячи з життєвого досвіду та досліджень науковців, можна привести ряд яскравих підтверджень про унікальність цього продукту. Пам’ятаю, що в данину горянів-лісорубів сніданок був виключно з кукурудзяного баноша з бринзою, що давало енергії на виконання важкої роботи протягом дня і овечий сир підтримував чоловічу силу до поважного віку. На користь таких оцінок промовистим є і той факт, що з 800 видів рослин, які ростуть на екологічно чистих гірських полонинах вівці поїдають понад 400, в той час як корови біля 150.

Цілющі властивості лікарських трав переходять в молоко і тому він славиться ще й лікувальними властивостями.  Горяни які споживали овечий  сир були довгожителями. Не обтяжуватиму читача детальною науковою інформацією про вміст в цьому продукті цілого ряду вітамінів і мікроелементів, необхідних для людини, але потрібно підкреслити, що такий сир наповнює організм живою енергією, лікує від серцево-судинних  та захворювань органів травлення. Його безпечно можуть споживати навіть ті, кому протипоказано вживання молочних продуктів. Тому в ніяке порівняння по всіх поживних характеристиках не можуть бути сири, які пропонуються на прилавках магазинів (зазвичай фарбованих, з наявністю сумнівних складників і замінників молока). Для належного утримання отари в зимовий період крім грубих кормів раціон овечок доповнюється зернофуражем та мінеральними добавками. Наразі господарство дотаційне, і для прибутковості цієї справи необхідні високопродуктивні вівці. З цією метою Івано-Франківська облдержадміністрація виділила Василю грошову допомогу, яку він витратить на придбання за кордоном овець і баранів, французької породи Лакон. Якщо по задуму і з Божою поміччю це реалізується то через декілька років шляхом селекційної роботи виведуть високопродуктивне овече стадо, утримання якого не буде збитковим.

Від діда Богдана гени доброго господаря передались Василеві, бо у внука ще проявився хист пасічника, садовода… Неподалік табору Лучка утримує невелику пасіку, на придбаній ділянці землі влаштував ставочок, зарибнив його мальком, а поряд на березі посадив рядками кущі лохини (родички чорниці). У вільні від основного виробництва вихідні, здебільшого тут, в гармонії з природою проводить свій активний відпочинок. Напевно й син Степан піде стопами батька, бо вже з 5-річному віці доглядає за своїми тваринками.

Тепер для найстарішого Лучківа, на новий і оптимістичний лад звучатимуть рядки з відомої пісні:

Вівці мої, вівці,

вівці та отари,

Знаю хто буде вас пасти,

Як мене не стане. Гей…

 

Ярослав МАРКІВ, ветеран лісогосподарської праці.