Нині в “благодатних молодят” шестеро онуків та восьмеро правнуків, пишуть Версії з посиланням на газету “Експрес”.
“Ми обоє з багатодітних родин. У моїй сім’ї було десятеро, у чоловіковій — семеро дітей. Але наші родини були заможні, шановані, — поринає у спогади баба Параска. — Ми обоє закінчили польські та німецькі школи, я мала стати агрономкою, та завадила війна…”
У ті буремні часи Михайло з Параскою й познайомилися на сільській забаві. Щоправда, при першій зустрічі Параска сподобалася Михайлові, а от він їй — ні.
“Я — дівчина гонорова, прийомна онука війта, який шістнадцять років керував селом, негоже мені з будь-ким жартувати. Трималася солідно! Хоча дуже любила танцювати, співати. Залицяльників у мене не бракувало. Один навіть дуже подобався”, — сміючись, мовить ювілярка.
А Михайло не здавався. І все шукав зустрічі з дівчиною.
“На одній із забав він рвучко притягнув мене до себе, посадив на коліна та не дозволяв танцювати з іншими, — згадує пані Параска. — Ще й сказав, що хоче одружитися. Мене це навіть образило. “То одружуйтеся собі”, — відповіла йому і втекла”.
Він же прислав сватів, які так хвалили майбутню наречену, що вона згодилася! У 1948 році відгуляли велике й гучне весілля. Згодом у Павлюків народилися син Іван, донька Марія. Життя Павлюки прожили у мирі й злагоді, сварилися, кажуть, раз на п’ять років. Через що — ніхто вже й не пригадає. А про розлучення й гадки не було!
“Наші батьки напоказ не цілувалися-милувалися, — додає син Іван, — але між ними завжди була і є повага та розуміння”.
Нині у “благодатних молодят” — шестеро онуків та восьмеро правнуків. “Яка ваша таємниця шлюбного довголіття?” — допитуюся закоханих.
“Жодних секретів, — в один голос кажуть Павлюки. — Бог має пару для кожної людини, лише треба вміти її знайти. От ми знайшлися та й щасливо живемо разом”.
